Міф четвертий. Серійний убивця — одинак

Руйнуємо голлівудські міфи про маніяків (колонка для авторів та читачів жанру)

Украй рідко голлівудський маніяк діє зі спільником. Єдине, що приходить на думку, це перша частина «Крику». Можливо, є ще якісь варіанти, але одразу їх не згадати.

А от приклади із реального життя згадуються аж бігом. Наші «Дніпропетровські маніяки», їх російський аналог «Академівські маніяки», Міра Хіндлі та її коханий спільник Ієн Брейді з Манчестерських боліт, Карла Хомолка зі своїм «Кеном» і так далі.

Доволі цікаві у мене дискусії вийшли з кількома психіатрами саме на тему маніяків-співучасників. Адже погодьтесь, одного маніяка ще можна віднести до «поїхавших», але що робити, коли їх декілька водночас?

Це збіг, бо декілька «поїхавших» випадково зустрілися або один «поїхав», а другий приєднався?

Це один нормальний, а другий — безхарактерний і слідує за лідером? Чи, може (о, боже!) припустити крамольну думку про те, що маніяки не такі вже й божевільні і насправді нас не розділяє величезна прірва під назвою «норма психічного здоров’я»… Та ні, такого робити точно ніззя, бо вийде крамола, невихованість та бєспрєдєл.

Колись випадково мав розмову з одним із адвокатів «Дніпропетровських маніяків» (до речі він колись брав участь у розслідуванні смертельного ДТП з актором Л. Биковим). Діалог у нас одразу не склався, виявився надто коротким і приблизно зводився до такого:

— Так що там ваш підзахисний?

— А що підзахисний? Бідна людина, душевнохворий.

— Душевнохворий?! Та ладно ви чо.

— Аякже, душевнохворий. Вбивав людей, бо вавка у голові.

— А чому ж його тоді не відправили на примусові заходи медичного характеру? Чому натомість його посадили, як цілком-собі осудного громадянина?

Ясна річ, що на настільки банальний аргумент мій опонент знайшов не менш банальний контраргумент, щонайменше про те, що «народ хотів справедливості, тому й посадили в тюрму», про відмінності кримінально-правового поняття осудності від психіатричного поняття здоров’я і т.д.

У будь-якому разі, розкрити тему співучасті маніяків без втручання у тему психічного здоров’я мені тут і нині не вдалося. А, між іншим, це — одна із центральних тем мого «Експеримента Каменєва» (майже центральна).

Тому з третьої спроби просто подаю уривок з цього ж роману, що пояснить, чому голлівудський міф про маніяка-одинака — це всього лиш міф:

«Цікавий феномен, що також суперечить суспільній думці — це серійні вбивці, які діють групами. Адже наявністю психічних хвороб та аномалій ще так-сяк можна пояснити діяльність одного вбивці. Коли ж діє водночас кілька — виникає запитання: невже всі вони мають психічну хворобу чи хоча б розлад?

«Масовий психоз», «психічна епідемія», «масова істерія»? Сучасна наука принагідно знайде виправдання і цьому явищу. Але чи варто вірити таким виправданням? Адже одночасно з теорією про психічну неповноцінність серійних убивць, були й спроби об’єднати їх за зовнішністю, особливостями характеру, подібними подіями в дитинстві, порушеннями роботи головного мозку, пристрастю до прийому наркотичних речовин, винятковим набором хромосом, схожими папілярними візерунками і навіть за географічними умовами місцевостей, де вони діяли. І якби хоч одна з цих теорій була правдивою, то серійні вбивці-співучасники теж неодмінно б підпадали під якусь об’єднувальну ознаку. Наприклад: два-три шизофреніки, два-три піромани, які разом з тим знущаються над тваринами та страждають на енурез, два-три садисти з винятковим набором хромосом…

…Тож, що б там не було, а доладного наукового пояснення існуванню спільників серійних убивць на сьогодні немає. І йдеться не лише про співучасників, які через власну слабку волю допомагають вчиняти вбивства чи приховувати сліди. Також існують справжні групи (переважно дуети) співвиконавців серійних убивств.

Як приклад суперечливості сучасного уявлення про серійних убивць, візьмемо групу маніяків-фанатиків Чарльза Менсона, так звану «сім’ю», відповідальну за низку вбивств у Каліфорнії. Сам Менсон нікого особисто не вбив, але підбурив на злочини інших, організував убивства. Звісно, в такому разі варто поцікавитися, хто із «сім’ї» був серійним убивцею і чи були вони там узагалі. Проте, саме Менсон уже декілька десятиріч є символом американського серійного вбивці поряд із Банді, Дамером, Гейсі та Рамірезом…

Отже, серійні вбивці можуть діяти одноосібно, як більшість з них, і у співучасті з іншими, наприклад, як Олександр Спесівцев, якому допомагала його мати, колишній працівник суду, яка з дитинства показувала синові фото трупів із кримінальних справ, а потім приводила до квартири довірливих жертв-дівчат; згаданий Булгаковим Василь Комаров (Петров), якому допомагала слабовільна дружина; співвиконавці Чарльз Старквезер і його малолітня подружка Керіл Ф’югейт; канадське подружжя педофілів-убивць Пол Бернардо та Карла Хомолка, яких порівнюють з Кеном і Барбі через привабливу зовнішність; британські «Болотні вбивці» Ієн Брейді та Міра Хіндлі, які мріяли про «ідеальне вбивство»; київські «дуети» співвиконавців — Володимир Кондратенко та Владислав Волкович, брати Боротьбенки тощо)».

Очікуйте наступної статті — про розвінчання останнього міфу у цьому блозі. Все інше вже буде на сторінках «Експерименту Каменєва».