Він думав, що її любов вітряна і швидкоплинна як у всіх прихильниць...
Вона думала, що не може бути цікава чоловікові з таким яскравим талантом, у якого тисячі прихильниць...
Але...
Хто читає мою романтичну історію, знає про що мова, а хто не читає і не знає, приєднуйтесь:

Прокинутися нареченою

Відео, яке мене дуже зворушило. Такими я бачу наших Валері і Вітольда.

Музика заповнила зал. Кришталево чиста, трохи бунтівна, хвилююча. Перші кілька секунд Вітольд просто дивився на Валері. Він підійшов повільно, наче боявся злякати свого янгола, і ніжно доторкнувся до щоки. Валері закрила очі, щоб пережити гостроту лавини почуттів. А потім ця ніжність плавно перетекла в м'який рух. Валері піднялася на носочки і закрутилася, мовою тіла висловлюючи емоції, які б'ються всередині. З кожним рухом її тоненьких рук і ніг зал все більше наповнювався трепетом.

Це був танець бунтівного метелика. Невагомого і безстрашного. Вона у відчайдушному стрибку кидалася в руки Вітольда, щоб злетіти над його головою. Він кружляв її в хмарах, даруючи відчуття польоту. Вона могла парити, вільно розкинувши руки — він був її крилами.

Вони немов танцювали історію свого кохання. Якоїсь миті він відпустив її, дозволив вислизнути і залишився вмирати... Але вона повернулася. Знову зухвало і сміливо кинулася до нього, і він знову кружляв її, притискаючи до себе з такою ніжністю, ніби хотів показати, що більше вже ніколи не відпустить.

Чуттєва музика хвилями розтікалася далі, але вони раптом завмерли одне навпроти одного. Вітольд притягнув до себе свого безстрашного янгола і почав цілувати. Нестримно і пристрасно, ніби помре, якщо цього не зробить. Це не було заплановано. Вони просто не могли інакше. Вони не танцювали — жили. Вони зняли з себе всі бар'єри, даючи почуттям повну свободу. Сьогодні, зараз, вони могли собі це дозволити. Адже не знали, коли наступного разу вийдуть на сцену. Можливо, ніколи...