Кохання, цілий корабель кохання несеться в небуття

-О привіт старий, тебе усі тут лають!

-Мені плювати, я слухаю Рамштайн.

-Це той індастріал крутезний, що родом з Дойчленда прийшов?

-О ні, таранний камінь, як бубонить об стіну.

-Яка стіна, ти взагалі про що? Кажу тебе, зненавиділи вони та хочуть навішати усі гріхи.

-Хіба від цього сонечко вставати зранку перестане, чи тупістю облишать бавитись людці. Ота стіна із цього й зіткана вона, таран реальності пробив у ній щілину. Мій брат прийде, йому і передам я справи та знову індастріал загуде, руйнуючи ілюзії та самообмани.

-Куди підеш?

-У вічність загуду, там на веселці місце є, де прохолодне пиво розливають та про Шекспіра розмовляють. Буду сидіти, споглядати, а ви можете мене, як хоч кохати, -- спокійно відповів старий, дістав куранти, ніжно стрілки підкрутив, метелика поправив.

-Бувай 2020!