Знижка. Цитати.
Дорогі читачі, вітаю.
Далі працюю над зворушливою історією кохання скромної, не дуже вродливої дівчини Олі і розчарованого в житті бізнесмена Артура. «Вогник для холодного»
Вже незабаром дізнаємося, як склалися стосунки цих двох. Щиро запрошую всіх, хто любить ніжну романтику і несподівані повороти.
А поки що, хочу повідомити вам, що завтра, 30.12.20р на мою книгу
буде діяти знижка 15%.
Хто ще не встиг ознайомитися з цією історією, ласкаво прошу. Багато цікавого і приємні емоції гарантую.
А зараз поділюся з вами кількома цитатами з цієї книги:
̶ Хм... Ти на машині?
̶ Так. — кажу сухо. Начальник подумав трохи. Потім каже:
̶ Це ж тобі колишній подарував, так? Не забирає? — я, наче, прокинулась від удару. Раптом розвернулася до нього і вигукнула обурено:
̶ Що? Для чого ви питаєте в мене про таке? А, ви, якби розлучалися, то, що? Залишили б жінку з нічим? — на симпатичному обличчі шефа розтягнулася здивована посмішка.
̶ Ну, чого ти так відразу? Я ж просто, спитав...
̶ Не просто! Якщо не розумієте, про що краще мовчати, то зовсім не говоріть зі мною ні про що, окрім робочих питань! — випалила строго і сама злякалася. Відколи це я таке собі дозволяю? Ого... Стиснула винувато губи.
̶ Каріно... — на моє здивування начальник не розсердився, а навпаки, подивився на мене, як на дитину. — даремно ти так... Я ж не зі зла... Он, бачу, й обручку, нарешті, зняла, а далі закипаєш при згадці про колишнього чоловіка. Пора вже звикати, що його нема... А ти молода, гарна... Життя триває... — «проспівав» гарним, заспокійливим голосом Лев Миколайович. Я витріщилася, не знаю, що казати. Говорить так, наче, я вдова. Нема... Якби ж то його не було... Хтозна, може й легше б почувалась. Принаймні, не такою розтоптаною. А так... Він є, гад. Є, але не зі мною... — на очі навернулися сльози. Я швидко відвернулась до комп’ютера, зробила вигляд, що працюю. А сама глибокого дихаю, з усіх сил намагаюся заспокоїтись, не показувати начальнику, яка вразлива, хай йому... Коли вже настане час, що я зможу байдуже реагувати на згадку про того, кого любила всім серцем, з ким мріяла народити дітей і разом прожити все життя? Разом бавити внуків, купувати їм гостинці. Коли? Коли стане легше?
До цього, взагалі, можна звикнути?
Чомусь, мене не покидає відчуття, що він дивиться на жінок і бачить їх наскрізь, знає про них більше, ніж вони самі про себе. Знає всі делікатні подробиці про їх тіло, навіть ті, про які соромно говорити з подругами. Я, наче й не дівчинка давно і не монашка, а червонію під його поглядами, не знаю, куди діватися.
Ні... Як не крути, він особливий чоловік. Для мене незнаний досі тип. Мій був куди простіший - звичайний сільський хлоп. Це так дивно. Не знаю, як з ним поводитися. Поки спілкувалася, як з лікарем, чи, як з другом, ще куди не йшло. А зараз, коли сказав прямим текстом, що хоче від мене дитину... Геть розгубилася.
̶ Я все розумію... Дозволь ще хоч раз обійняти тебе. — взяв її долоньки в свої. Вона розгублено знизала плечиками. Розцінив це, як дозвіл. Пригорнув до себе цю тендітну, але таку непереможну дівчину. Відчув, як вона тремтить, як важко дихає, намагаючись не дати собі розслабитися в обіймах чужого чоловіка. Хоч добре знаю, відчуваю, як сильно вона потребує ласки, підтримки. Як важко самій. Але, вона надто принципова, щоб переступити через себе і виявити слабкість.
Ми так простояли якийсь час, я погладжував Каріну по спині, по волоссі. Воно таке м’яке. Так гарно пахне. Не хотілося відпускати. А, що, коли це — востаннє? Ні. Вся середина стискається, коли думаю про те, що ця мила дівчинка не буде моя. Що вона знову повернеться до того, хто так сильно зранив її, не оцінив скарбу, який тримав в руках.
Щиро запрошую до читання.
З любов’ю, Лана Іссан.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати