Новорічно-Різдвяний флешмоб

Зимові свята подобаються мені перш за все казковою атмосферою. Очікуванням, що от-от станеться диво. Не обов’язково щось надприродне чи магічне, але точно хороше та несподіване. Щось, що дарує радість та змінює все на краще.

Не скажу, що таке в моєму житті таке траплялось, та я продовжую вірити, що це можливо!)

А ось героїні мого оповідання «Крижинка» пощастило більше. Завдяки втручанню чогось фантастичного, вона зрозуміла свої помилки та переосмислила деякі речі. І саме це є тим дивом, а зовсім не подорож в інший світ!

Також я пригадала собі, що маю цілий різдвяний детективний епізод у «Видіннях Єви». Трохи містики, трохи загадок і багато романтики! Розслідування серії вибухів під різдвяні колядки, що може бути цікавішим?

Пошматоване видіння

Я обожнювала атмосферу зимових свят. Мерехтливі вогники на вулицях міста, святкові вітрини магазинів та морозець, що щипає щоки, коли милуєшся усім цим, ідучи вулицею. Так і хочеться погріти руки об стаканчик глінтвейну та зробити ковток п’янкого напою. Мені завжди хотілось розділити з кимось ці почуття, та життя склалося так, що я мало кому могла довіритись.

Зараз все змінилось. Не знаю в який момент я зрозуміла, що чоловік, який впевнено тримав мене зараз за руку став для мене всім. Світле коротке волосся злегка припорошило снігом, а блакитні очі дивились на мене так, наче єдине, чого він хоче – це бути поруч зі мною. Два місяці я жила, наче в казці. Ми мріяли разом, дивились та обговорювали фільми, розгадували загадки. Коли інша людина знає тебе краще ніж самого себе – це багато про що говорить. Та все хороше завжди закінчується. Сьогодні був початок нашого кінця.

– Мені збираються підвищити звання, – приголомшив мене зізнанням мій коханий. Це не було несподіванкою. Найкращий слідчий відділення давно заслужив це. Та ми стояли посеред натовпу людей на зимовому ярмарку, і я подумала, що це не найкраще місце для такої розмови.

– Вітаю тебе, майоре Лужний! – щиро зраділа я. – Мені вже не терпиться закінчити навчання, щоб працювати з тобою разом вже офіційно!

Він відвів погляд і перший тривожний дзвіночок продзвенів десь на краю моєї свідомості.

– В мене справді немає жодного шансу переконати тебе облишити цю справу? – якось безнадійно спитав він.

На хвилину мені просто відібрало дар мови. Набрала повні груди повітря і збиралась прочитати цілу тираду про те, що зовсім не очікувала такого, бо він же знає наскільки ця робота для мене важлива. Лише так я змогла б використовувати свій дар для допомоги людям, не викликаючи підозр. Скільки разів ми про це говорили і мені здавалось, що він підтримує мене, але, схоже, я чогось не зрозуміла. Одним протяжним та спантеличеним “Що?” я змарнувала увесь свій запас кисню, а зробити новий вдих просто не було сил.

– Одного разу я вже втратив кохану людину через свою роботу. Вона просто опинилась не в тому місці і не в той час, а я був надто зайнятий, щоб її захистити. Ти ж постійно та свідомо наражаєш себе на небезпеку. Я не пробачу собі, якщо з тобою щось станеться, - спробував пояснити він свою точку зору.

– Я не Оля, коханий, - лагідно намагаюсь пояснити йому. – Я можу себе захистити. Крім того, коли я щось бачу, то просто не можу це ігнорувати. Намагатися зупинити мене, це все одно що зупиняти потяг на повному ходу.

– Саме про це я й кажу. Ти зовсім не бачиш перешкод на своєму шляху. Одного разу це може погано закінчитись.

– То що ти пропонуєш? Сидіти вдома та дозволити усьому поганому, що я бачила у своїх видіннях просто збутись? Нехай будинок людини похилого віку грабує якийсь азіат, а швидка до твоєї сусідки знизу втретє так і не приїде? Не буду навіть згадувати про те, що без мого втручання безліч твоїх справ залишилися б нерозкритими.

– Ти можеш розказати про все мені, а я потурбуюсь про все інше. Я ж уже допомагав тобі!

Допомагав. Без нього я б ніколи не знайшла дорогу каблучку, яку вкрали у подруги моєї матері. Я бачила, що то зробила її подруга, та лише значок Андрія заставив її зізнатися у всьому та повернути вкрадене. Ніколи б не змогла відшукати дівчину, що здавалась батькам зниклою безвісти, та я бачила, що вона радіє життю десь на березі моря. Це значно розширило коло пошуку і скоро бунтарка повернулась додому. Таких прикладів безліч. Мені подобалася наша співпраця. Та я вперше чую, що мене хочуть поставити на другорядну роль. Я не могла цього прийняти. Зовсім.

– Ти не можеш змусити мене!

– Не збираюсь цього робити. Ти занадто вперта щоб когось послухатись. У тебе є всі шанси стати чудовим слідчим. Ти не раз це доводила. Річ у мені. Не зможу зосередитись, якщо знатиму, що ти можеш бути в небезпеці. Тому цій твоїй мрії напевно не судилося здійснитись.

– Я думала, це наша мрія.

Мене почало трусити від злості та розчарування. Намагаюсь повільно дихати, щоб заспокоїтись, та це не допомагає. Дивлюсь на майже повний стаканчик з глінтвейном, що  все ще тримаю в руках. Купила його лише заради атмосфери. Я ніколи не п’ю алкоголь і на це є свої причини. Але зараз дуже хотілось трохи розслабитись. Навряд чи від такої кількості вина буде сильний ефект. П’ю пряний напій маленькими ковтками, відчуваючи як по венах розливається тепло.

Це не заспокоює мене, та стає якось байдуже на все кругом. Хочеться побути на одинці та подумати що робити з таким зізнанням, тож іду в перед, щоб заблукати у натовпі. Алкоголь якимось чином знімає бар’єри з мого дару і я йду між людьми, спостерігаючи за уривками чужого життя.

Дякую за увагу!

Щиро ваша, Ярина Мартин.

P.S. Естафету передаю всім охочим)