Всім тихого понеділка!

Запрошую до нового розділу історії Демида та Ніколь!

♥️♥️♥️

— А тепер, Демиде, давай чесно. Чому я? Чому ти прийшов саме до мене?

Ярмола примружується і кілька секунд просто мовчить. Я бачу, як емоції ворушать м’язи на його обличчі. Кліпаю, коли він раптом нервово зволожує вуста та відмахується.

— Тому що ти мені підходиш.

— Це не відповідь. — фиркаю. — І як зрозуміти твої слова: «Ти мені підходиш»?

— Це єдина відповідь, Ніколь, яка зараз має значення. І іншої в мене немає.

Різко видихаю та на мить стискаю щелепи. А тоді зупиняюся і невдоволено питаю.

— Демиде, скажи чесно, на що ти розраховував, ідучи до мене? Невже чекав, що я зустріну тебе з розпростертими обіймами і скажу «Так»? Чи, може, що я чекала, коли ти нарешті прийдеш... Це ж абсурд.

Я не буду твоя...

Приємних вражень!