Флешмоб "Кохання – це я»

 Вітаю, дорогі книголюби!

    Сьогодні моя черга взяти участь у дуже гарному флешмобі  «Кохання – це я», який започаткувала дуже талановита дівчина. Одна з моїх  улюблених  авторів на цьому сайті – Дарья Новицька. Велике дякую, дорогенька. Бажаю тобі успіхів в творчості і в особистому житті.

  Спершу поділюся з вами цитатами про кохання, які мені сподобалися. Чесно кажучи, важко було зупинитися на котрійсь, бо чудових висловлювань про це особливе почуття є дуже багато.

Любити – це не означає дивитися один на одного, любити — це означає разом дивитися в одному напрямку. (Антуан де Сент-Екзюпері)

Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть,… Його жар  ̶  жар огню, воно полум’я Господа. (Пісня над піснями царя Соломона, Біблія)

Представляю вашій увазі романтичні уривки з двох  моїх  творів. Буду вдячна за відгуки.

Перший – з «Особлива пацієнтка»

«Цього вечора Каріна особливо мила і романтична. Очевидно, що шоу і тутешня атмосфера справили на неї потужний вплив. Дівчина постійно посміхалася, така ніжна і зворушлива. Це просто кайф бути поруч з нею. Мені дуже потрібна така людина поряд. Необхідна, як повітря.

  Вже геть стемніло. При світлі ліхтарів все довкола набуває ще більш загадкового і романтичного вигляду. З річки подуває холодний вітерець. Я накинув свій піджак на плечі Каріни, обійняв. Вона сором’язливо підняла до мене обличчя. Питає грайливо, наче навмисне, провокуючи:

̶  Про що ти подумав зараз? — малеча, ти ж добре знаєш, про що може думати чоловік, обіймаючи таку красуню... Кажу, хитро посміхаючись:

̶  Про гарячий суп. — вона заливисто засміялася.

̶  Невже? — прикусила нижню губу, поклала долоньки мені на груди. Ну, все... Я буду зовсім валянок, якщо не поцілую зараз цю дівчину. Вона ж явно готова... Притискаю її сильніше до себе однією рукою, іншою погладжую по волоссі, легенько торкаюся пальцями щічки, вона посміхається. Шепочу:

̶  Каріно... Ти неймовірна... — Нахиляюся і поєдную наші уста. Спочатку легко торкаюся її теплих губ своїми, відчуваю, що пальці дівчини зминають мою сорочку на грудях, всім тілом горнеться до мене, затамувала подих. Так! Вона хоче! Хоче так, як я... Це ясно, як білий день. Нарешті! Починаю цілувати її палкіше, погладжую щоку, притягую до себе. Вона відповідає. Розслабляє м’які губки, дозволяючи мені смакувати її, пестити своїми устами. П’янію... Серце шалено б’ється, я просто в шоці... Як може бути стільки задоволення від одного поцілунку? Не можу відірватися, впиваюся в неї все сильніше, наші губи роз’єднуються на мить, щоб вдихнути і знову й знову зливаються, притягуються одне до одного. Яка ж вона смачна, яка жадана...

  Я обхопив Каріну обома руками за талію поверх піджака, притискаю до себе, цілую, хочу все  більшого. Її руки обвили мене за шию. Це фантастика... Ця жінка спалахує, як вогонь і миттєво запалює мене, змушує хотіти її, як останньої краплі води у пустелі. Мій розум перетворюється на дим. Забуваю все на світі, є тільки я і ця солодка дівчинка, яка зводить з розуму, ледь торкаючись.

  Все... Я пропав... Вже не зможу без неї, без цих ніжних, але палких губ. Без її тепла. Я вмить став хворий нею.»

Другий уривок з новинки , над якою працюю зараз –

«Вогник для холодного»

  «Може й правда? Сам не розумію, що зі мною робиться. Реально... Щось є... Оля стала дуже особлива для мене. Без поняття, як це називається, але мені так добре з нею... Тягне додому, як ніколи. Згадав, як сиділа сьогодні зі мною в тому тракторі. Таке манюнє. Легко помістилася переді мною на сидінні, червоніє, соромиться... Але смілива крихітка. Шаленію від неї. Ще не зустрічав, щоб така мініатюрна дівчина мала такий сильний характер. А головне, така позитивна, сердечна...

«̶  Йду. А ти справді дозволиш, щоб Пензлик жив у вас зі мною? А Тамара Василівна, що скаже?

̶  Я не проти... Якщо ти так дуже за ним сумуєш... Думаю, мама теж не вижене. Скажемо, що це корисно для здоров’я, пес змушує більше рухатися. — кажу, грайливо посміхаючись. Встав.

̶ Клас! Дякую! Дякую, Артуре! — дівчина раптом вискочила на мене. Я з несподіванки аж похитнувся. Обвила рученятами мою шию. Її захлеснуло море просто несамовитої, дитячої радості. Я розгубився. Але швидко отямився і легенько обійняв її руками за талію. У – м – м... Як же класно. Як я хотів цього. Як прагну, щоб вона хотіла в мої обійми не лише, як друг. Якби знав, що обійме з радості, то ще й раніше дозволив би взяти того пса до нас. Ця дівчинка... Здається, ладен дозволити їй хоч крокодила притягнути додому, аби горнулася до мене. От би знати, що відчуває ця мала. Може, я помиляюсь? І вона бачить в мені когось більше, ніж друга?»

Щиро запрошую до читання.

Дякую всім, хто дочитав аж сюди. Всім бажаю не лише читати про палке та взаємне кохання, а й відчувати його в своєму серці. Будьте здоровенькі.

З любов’ю, Лана Іссан.