Флешмоб "Кохання – це я"

Сьогодні якраз дуже вчасно нагодилася моя черга взяти участь у флешмобі від чудової Дар’ї Новицької! Дякую за цю ініціативу, яка робить розділ блогів Букнету трохи романтичнішим і дає змогу почитати гарні уривки з історій про кохання)

Дуже вчасно, бо якраз вчора і сьогодні вийшли особливо романтичні глави у моїй новій книзі "Сто мільйонів зірок для тебе".  Тож хочу показати цитати з цього роману.

Кілька слів про саму книгу. Це історія про те, що кохання іноді купується не грошима, а зорями; про те, що кохання може подарувати сили і змусити почуватися особливою; про те, що іноді здається, ніби у цілому Всесвіті існує тільки одна людина, яку можна покохати.

А окрім кохання будуть приголомшливі сімейні таємниці, скандали, розчарування, пошуки себе)

Отож, цитати з розділу, який вийшов вчора:

Він повернув голову в її бік, вдивлявся у чітко окреслений профіль на фоні зоряного неба. Чи дуже їй боляче – ось, що хотів знати.

Судячи з кількості ковтків за один раз, дуже.

- Чому ти не припиниш це? Я ж тобі пояснила, кохаю іншого, - несподівано вона перейшла на ти. – Те, що ми розійшлися, нічого не значить. І взагалі – таке навіть смішно припускати. Хто ви… ти, а хто я?!

- І хто ж я, а хто ти?

- Я голодранка, - Марта не могла стриматися, щоразу штрикаючи його цим словом, хоч він так нічого й здогадувався. – Або, як вирішать інші, ласа на гроші дівка. А ви, тобто, ти – власник оцього всього багатства, та й не тільки цього. Так не буває. Між нами прірва!

- По-моєму, між нами лише колючий дріт. Або якесь куленепробивне скло. Ти ніби загородилася від мене. А я просто хлопець, який шукає лазівку.

Адріян забрав у неї пляшку і зробив ковток.

- Я думала, це тільки для мене. Вам краще не пити.

- Чому це?

- А хіба не плануєте мене знову підкинути додому?

- А хіба ти захочеш сьогодні додому?

Він мав рацію. Додому їй не хотілося. Але причина була не в небажанні залишатися наодинці, як мабуть думав Адріян. Просто нестерпно було повертатися у стіни квартири, з якої Борис вже забрав свої речі. Квартира була оплачена на кілька місяців наперед, і вона могла залишитися, та вже зараз передчувала, що витерпіти там буде важко.

- І що пропонуєш – твоє ліжко?

- Та ні. Ми з тобою навіть на побаченні не були ще, яке ліжко? Є ж кімнати, де може заночувати персонал.

- Ти справді такий правильний і порядний чи тільки вдаєш?

- Усі люди навколо мене… Я завжди відчував підступ, - продовжив він. – Одні сміялися у лице, інші – у спину. Хто не сміявся – заздрив і плювався отрутою. А ти… Ти інша.

- Але що у мені такого особливого? Чому я?

Адріян зробив ковток і кинув короткий сумний смішок.

- Ти дивишся на мене по-іншому, не як усі. Не жалієш і не зневажаєш. Злишся, обурюєшся, іронізуєш. Але кажеш усе, що думаєш, прямо. Ти здаєшся тою людиною, від якої можна не чекати підступу. І я не хочу тебе втратити.

Свідомо чи ні, але от зараз він тиснув на жалість. Марта важко ковтнула, не знаючи, що відповісти. Доки він розповідав свою історію, зовсім забула про власний біль у серці. До всього віскі дало свій ефект – голова легко паморочилася, світ навколо починав якщо не кружляти, то принаймні похитуватися туди-сюди. 

- Може, тоді я просто потрібна тобі як подруга? Ми могли б…

- По-твоєму, якщо я дивлюся на твої губи і хочу поцілувати – це я так бажаю подружитися?

Він знову легко засміявся, а тоді додав:

- Я зроблю все, тільки скажи. Все, що захочеш, зроблю, щоб ти була поруч.

Марта важко зітхнула, опустила плечі і підняла голову догори. Зоряне небо над ними магнетизувало, намагалося ввести у транс чи гіпноз. Дрібні і великі зорі флегматично, кволо тягнулися своїм світлом до Землі і не могли дотягнутися, залишаючись далекими.

Спитала іронічно:

- І що, зірку з неба дістанеш?

- Цілих сто мільйонів зірок, якщо захочеш. Можливо, я не такий сильний, щоб струсити їх для тебе з неба. Але я можу їх купити. Якщо не вистачить грошей, продам душу.

Отож запрошую до прочитання «Сто мільйонів зірок для тебе»!

І вітаю усіх учасників флешмобу, нетерпляче очікую наступних цитат :)