Друзі, хочу запросити усіх, хто полюбляє гострі емоції та драматичний напружений сюжет, до моєї нової історії - психологічного трилера "Два життя"

Книга бере участь у конкурсі "Кохання не купити", де займає символічне ( скоріше за все)) тринадцяте місце серед 88 інших книг. А також вона є другою в жанрі трилер та 44-ю у "сучасному любовному романі".

Хочу запропонувати вам уривок із нового розділу, який уже на сайті:

Можливо, там, за межами острову, щось сталося, що змусило всіх забути про їхнє існування? Війна, державний переворот, ще якийсь карантин, що завгодно могло відбутися у цьому непостійному та мінливому світі, а вони навіть не дізнаються про те, з їхніми ґаджетами, що втратили свою функціональність, залишилося хіба писати листа, класти його у пляшку та вкидати в озеро.

Жарти на цю тему лунали за сніданком, під час якого вони доїдали рештки своїх припасів. Але над тими жартами майже ніхто не сміявся, усі виглядали стривоженими.

 — Так, а що ми тепер будемо обідати? — першою озвучила сакраментальну думку Вікторія.

— Будемо тягти жеребок, кого першого з'їсти, — з серйозним виглядом промовив Вадим. 

— Ну для чого жеребок, треба підходити до питання раціонально, — заявила Неля. — Тобто враховувати корисність того чи іншого учасника для нашого суспільства.

— І хто ж у нас найменш корисний? — криво посміхнувся Олег. Ірина мимохіть поглянула на його руку — годинника там не було. Не знайшов? Чи, може, відшукав, але не став надягати, з побоювань знову загубити?

— Я думаю, оцей тип з камерою, — вказала жінка на Ніка. — Ходить і  весь час знімає. Дістав уже всіх!

— Мені сказали — я знімаю, — відповів оператор. — Гроші за те отримую, між іншим, і думаю, більші, ніж ви за вашу тренерську роботу. 

— Якого біса знімати, коли шоу так і не почалося? — несподівано підтримав Нелю Олег. — Ви тільки всіх дратуєте. 

— Добре, я не буду, — Нік знизав плечима. — Вам видніше, не хочете виграти приз — не треба.

— Так не відомо, чи взагалі те шоу буде, — озвалася Віка. — Може, про нас усі забули. Я читала таку фантастичну книжку. Там на Землю інопланетяни спрямували дивні промені, які викликали у всіх амнезію.

— Чого тоді ми нічого не забули? — буркнула Неля. — Дурня це все — інопланетяни, промені…

— А пам'ятаєте, як Вадим казав, що тут колись зникла група людей? — раптово спитав Матвій. — Здається, їх так і не знайшли, ні живими, ні мертвими. Може, наша знімальна група так само зникла у цьому "Бермудському трикутнику"? І її поки що не кинулися шукати, всі думають, що зйомки шоу вже розпочалися і чекають на перші результати.

— А потім, якщо телевізійники не вийдуть на зв'язок, за нами сюди неодмінно приїдуть, це тільки справа часу,  — сказала Ірина. Їй дуже хотілося вірити у цю обнадійливу версію. Але скептичний Вадим заперечив:

— А мені здається, що це все сплановано спеціально. Щоб глядачам було цікаво спостерігати за пригодами шести придурків, що сидять на безлюдному острові без їжі.

— Але нас семеро, — промовив Матвій.

— Нік не з нами, він за них, — Вадим виглядав розлюченим. — Хтозна, можливо він якось усе, що назнімав, пересилає своїм роботодавцям? Треба забрати в нього камеру і телефон та посадити під арешт. А як не приходитимуть організаторам звіти, вони будуть вимушені навідати нас.

— Які звіти? Тобі, дурню, всюди теорії змови мерещаться, — Нік знизав плечима. — Може, ще шапочку з фольги одягнеш для захисту від космічних променів, про які Віка казала!

Вадим погрозливо стиснув кулаки, і обоє чоловіків були б перейшли до більш рішучих дій, та Матвій став між ними, піднявши руки, немов кіт Леопольд із старого мультика:

— Друзі, не треба цього всього. Ми з вами справді потрапили у скрутну ситуацію, але маємо шукати з неї вихід, а вияснення, хто в усьому винний, облишимо до того часу, коли зможемо звідси вибратись.

— Так, — підтримала його Віка. — У першу чергу нам треба придумати, що ми будемо їсти, поки за нами прибуде пошукова група.

— Гриби, ягоди, — запропонувала Неля. — Ще рибу можна ловити, там у комірчині я бачила вудки…

***

Риба ловитися не хотіла. Вірніше, не так. Жоден із них не був рибалкою, і всі мали дуже слабке уявлення, як власне, здійснюється цей процес. Про те, що треба копати черв'яків, знали всі з художньої літератури і кіно. Проте, перекопавши половину галявини, що знаходилася зовсім поруч із їхніми будинками, не побачили навіть дрібненького хробачка. Мабуть усі поховалися на зиму в якісь потайні місцини.

Тому довелося ліпити маленькі кульки із залишків каші та чіпляти на гачок. Риба кашу сприйняла без ентузіазму і клювати відмовлялася. Тому було вирішено залишити когось одного стежити за поплавками, а решті зайнятися збиральництвом, а може, й полюванням. 

Першою їхньою здобиччю став їжак. Його вкинули в відро, де він лежав, згорнувшись у клубочок і ледве чутно пирхав. Проте через деякий час стало зрозуміло, що брати на себе справу з убивством тварини та її розчленуванням ніхто не має особливого бажання.

Тому їжака було вирішено залишити у відрі як недоторканий запас, а самим піти по гриби...

Книга буде безкоштовною, попереду на героїв чекає ще безліч пригод і випробувань. Ну і наприкінці  я визначу переможців конкурсу "Вгадай героя" та вручу їм подарунки))

Отже, приєднуйтесь до читачів  цієї книги

Буду дуже рада, якщо ви висловите свою думку про неї в коментарях!

Ваша  М.Д.