Леді Гага співає Ромчику на іменини)відео з Ромою)

 Леді Гага співає про Ромчика, одного з головних персонажів мого роману "Час Героя")) Спеціально на його іменини. 

За це відео дякую моїй подрузі Ані-Марії Еріш. 

Рома-рома-мааа, Рома-рома-маа, рома-рома-маа...)) Вімкніть і заспіваймо разом ахахах))) 
 

 І на останок дам вам цитату, де Ромчик(другий за значимістю персонаж після головного героя) не надто охоче, але таки називає своє ім'я:

— ...Всі ви — талановиті, але дуже погано працюєте в команді. Саме тому ви зараз тут. Якщо у вас не вийде потоваришувати, то вам не дадуть рекомендації і відповідно не візьмуть на практику, навіть не дивлячись на те, що ви всі склали інші бакалаврські екзамени, – Владлен, наш педагог з командної взаємодії, темноволосий кароокий чоловік років сорока, виглядав доволі стомленим. – Ваше завдання — врятувати заручника, – він глянув на закинуту десятиверхівку, біля якої ми стояли. – Десь в цій будівлі є злодій та заручник. Крім того, будівля замінована тож на порятунок у вас є рівно сорок п’ять хвилин до вибуху.

Завдання виглядало доволі складним, особливо з урахуванням того, що часу давалося вкрай мало. Напевно, це було зроблено для того, щоб поставити нас всіх у стресову ситуацію і подивитися, як ми з нею впораємося.

— Розмінування можливе? Чи час до вибуху — це просто  стандартна умова? – запитав я в екзамінатора.

— Розмінування можливе, – Владлен кивнув та усміхнувся. — Якщо будівлю буде розміновано, то ліміт часу на порятунок знімається.

— Зрозуміло, – я теж кивнув викладачу.

— Готові? — перепитав Владлен.

— Так, – мало не хором відповіли всі ми.

— Тоді ваш час пішов! – він вистрілив в гору якоюсь червоною ракетою і ми всі в ту ж мить рвонули до будівлі.

Я розумів, що зараз саме час побільше дізнатися про інших членів команди. Я більше не дам моїй команді, нехай і новій та тимчасовій, програти просто тому, що ми не змогли домовитися. Але часу було мало і тому я сподівався, що вони зрозуміють, що це реально потрібно і мені не доведеться їх вмовляти.

— Ваші здібності? — швидко спитав я інших.

— Я — Юміко, можна просто Юмі або Ю, —  низенька темноволоса дівчина азійської зовнішності мило посміхнулася мені. — Моя спеціалізація — точна стрільба, дальній бій. Поки що стріляю через медіум-рушницю, в майбутньому матиму змогу стріляти без неї, принаймні, так говорять мій викладач і лікар, який досліджує роботу мого тіла і здібності.

— Ден, танк, спеціалізація — ближній бій, — сказав високий підкачаний хлопець з таких самих боржників, як і ми всі. — Крім того мене майже неможливо вбити, тож я підійду для того, щоб вимотувати супротивника.

Ден виглядав доволі надійно. Саме такі от хлопці і стають лідерами команд. Сильні, вольові, з бойовим ухилом сили. Він буде основною силою цієї команди і саме від нього на вісімдесят відсотків буде залежати успішне звільнення заручника.

— Аля, хілер, — блондинка з нафарбованими червоною помадою губами також усміхнулася. — Зцілюю поранення будь-якої складності, але маю ліміт на використання сили.

Блондинка ж, на відміну від Дена, довіри не викликала. Виглядала занадто зверхньою і слабкою. А роль хілера команди також є критичною... Хоча, в зв’язці з сильним лідером вона теж може потягнутися до нових цілей...

— А чого це ми взагалі маємо тобі все це розказувати? – на мене подивився останній член нашої команди – підкачаний світловолосий хлопець. – Хіба ти не той студент-заочник? В тебе хоч здібності є? Чого ми маємо тебе слухатись?

Як багато питань... Все ж, я ненавиджу працювати з людьми. Не дарма вчився дистанційно. Але з практичними екзаменами дистанційно не впоратись.

Впевнений, що не зважаючи на його негативний настрій, він також як і всі хоче нарешті скласти цей іспит, тож треба йому нагадати...

— Того, що це завдання на командну роботу, – я подивився на цього придурка. – Може ти і хочеш вдруге провалити цей іспит, та я сам налаштований пройти його і нарешті піти на практику. А здібності... Якщо не вдаватися в деталі, моя здібність — високий інтелект. Саме тому я тут.

— Що за дурість! Хіба це взагалі здібність? – пробубнів цей придурок. 

— То як тебе звати? — таки перепитав я хлопця.

— Рома, — нарешті відповів він.

Почитати про Ромчика та його друзів можна за цим посиланням =)) Роман "Час Героя" вже чекає на вас))