Продовження "Марева" і кілька новин)))

Привітик, мої чудові))) 

Хто підписаний на мій інстаграм, то знає, що у чт (3 грудня) маю забирати окуляри)) Хто знав, що їх ще треба очікувати.Принаймні я такого точно не очікувала, думала прийшла, обрала і купила) Ан ні, як виявилося окуляри виготовляють)) 

Але, це не означає, що наше Дике Марево не матиме свого продовження. У попередньому блозі я писала, що стартує воно 1 грудня +-, але навіщо тягнути, правда, тим паче що продовження цієї історії затягнулося й так))

Тож завтра, 1 грудня, прем*єра "Дика Втеча" 

Анотація: Інший світ. Інші правила життя. Я втекла з батьківського палацу і потрапила на відбір жертв. Я мала померти, а натомість вижила й з жертви перетворилася на вбивцю. Змінила все, зруйнувала плани Консиліуму...і вбила брата Ледная Мор`одока. 

Він став мисливцем на мене. Полювання почалося. Тепер я повинна втекти від нього за будь-яку ціну, інакше він помститься, встромивши лезо у серце...Вб'є, тому що вбила я.

***

“Тікай, Анно.”

Його голос у моїй голові. Його голос вібрує по тілу гнівом та ненавистю.

Я заслужила.

Так, заслужила його ненависть. Тому що вбивство брата він не пробачить. Такого не пробачають, як би ти навіть сам цього не хотів. 

***

І окремо хочу вам порекомендувати книгу моєї колеги, новинку 

Магічне полювання

Анотація до книги "Магічне полювання"

Полювати на магічних істот — весело думала я, а рятувати невинних — благородно. Тому вперто йшла до мети, стати кращим мисливцем. А ще доказати своєму роду, що я не помилка!
Напросилась називається... Аж до того, що полювати почали на мене, вся нечисть яка тільки існує. Моя голова, в один «чудовий» день, стала найбажанішим трофеєм. Як так, сталось? Та зовсім випадково. Я просто пожартувала. Один, невинний жарт! Я ж не знала що Король нечисті такий «ніжний». Він почав відкриту війну проти мене, наводячи жах зі своєю армією нечисті на ні в чому не винних людей.
А мені не залишилось вибору, як йому відповісти тією ж монетою і врятувати всіх. Особливо...
Перша частина дилогії — безкоштовна.

***

Швидко піднялась і очманіла. Бо на арені бою, так би мовити, з'явився ще один учасник. Білявий, довгоногий, у дивному вбранні, якого катастрофічно мало — чоловік. Він... Його важко описати, та найперше, що впадає в очі, це несамовита нахабність, наглість, яка так і пре з нього. Іронічна посмішка не сходила з обличчя. А його дії взагалі привели мій мозок до вибухового стану.

— Так, так... Хто тут у нас? Перлина вимираючого виду нечисті! Яку охороняє закон, тобто я, як головний представник... Бла, бла, моє довге ім'я та титули перераховувати не буду, я і так їх знаю. — здається цей псих, говорить сам до себе, — І мисливці, славні, грізні! — після слова грізні, він глянув на мене і голосно засміявся. — Бідолашна моя. Ходи до мене, таточко тебе пожаліє. — спочатку мені здалось що це він до мене. Та ні, він до чудовиська говорить, яке мирно підійшло до чоловіка, який почав гладити Єхидну по голові. Здуріти можна! Нічого не розумію, хто це в біса такий?

— Чув краєм вуха, що тут є нецілована дама... — він знову подивився на мене, й відверто знущався. А я підповзла до дерева де була срібна стріла і поки він говорив щось Арду, витягла її. — Підійди. — сказав він мені, а Ард уже стояв біля нього, блідий як крейда.

Підійшла, стискаючи стрілу в руці в довгому рукаві плаща, а він почав дурника валяти.

— Еники, беники з’їли вареники, раз, два, три — це напевно будеш ти! — і він тицьнув пальцем на Арда, а через секунду, простромив руку у його грудну клітку і витяг серце, яке продовжувало битись, жити. — Не пощастило твоєму «другу». — та його вдавана жалість була не правдоподібна.

— Ти що накоїв? — слова застрягли в моєму горлі й душили.

— Ви мало не вбили мою дівчинку, тому поплатились, та я милосердно вбив тільки одного. — повірити не можу... Що він несе? Це ж Єхидна, чудовисько, а не слухняне котеня, що потребує захисту. Глянула на неї, а вона стояла слухняно і навіть не рипалась, ось і точно замурчить.