Всім привіт! Нарешті знайшов час хоч трохи продовжити писати свою книгу! Реал душить нереально, але хоч тих три розділи додам :)

Тут залишу невеликий уривок:

"- Пам’ятаєш, ти запитував мене, чи поїду я до Ватикану?

   Монах ствердно кивнув головою. 

- Так от, не поїду!

- Чому?

   Вінсент відвернув погляд, проте потім неохоче додав:

- Мій батько був воїном і правою рукою одного з відомих воєначальників. Мав особистий маєток недалеко від Риму. Під час одного з походів, вони вщент розбили сили противника і вдерлися до ворожого міста, де залишилися лише діти та декілька старих жінок. 

- І що було далі?

- Далі той полководець наказав вирізати всіх, так як, не зробивши цього, ці діти точно були б учасниками повстань проти нас у майбутньому, так як ти ніколи не зможеш полюбити тих, хто вбив твоїх батьків. І вони стали нещадно знищувати всіх, кого могли тільки знайти в тому місті. Та мій батько ослухався наказу і, зціпивши зуби, спостерігав за звірствами його колег. Він часто згадував потім, що як би міг повернутися в минуле, то точно став би на їх захист. Звичайно, такий вчинок не залишився непоміченим його воєначальником і той спробував його покарати. Але зробив це, як і личить такому нікчемному роду людей, не прямо, а підіслав найманців-убивць. Вони вбили першу дружину мого батька і трьох його дітей, але кожному з них мій батько особисто потім спустив кишки. Логічно, що його смерть була лише питанням часу, а тому він таємно продав свій маєток і оселився біля Верони. Осів там, купив кіз та пасовища, а потім зустрів мою матір. Далі зайнявся власною кузнею і більше ніколи не брав участі в походах. З першого дня мого народження, він старався від мене не відходити, так як боявся, що мене вб’ють. Як тільки я звівся перший раз на ноги, він одразу став навчати мене військовій справі. Я ще не вмів добре бігати, а вже міцно тримав у руках дерев'яного меча. Кожен день він після роботи уважно слідкував за мною і постійно давав нові завдання. До самої своєї кончини, він з посмішкою споглядав за мною, як я мечем шматував опудала, стоячи верхи на коні. Ще коли я був хлопчиськом, він, бувало, поїде зі мною до міста і прибувши туди, збере старших дітлахів з навколишніх поселень і обіцяючи кожному з них по великій паляниці, у випадку, якщо хтось з них зможе надавати мені тумаків. То був суворий, але потрібний досвід, що не раз допомагав мені у майбутньому. Так от, перед самою смертю, він взяв з мене слово і заставив заприсягтися на могилі матері, що я ніколи не буду брати участі ні в яких походах імперій, лише в захисті наших земель, і ніколи не буду на службі імператорів, королів, чи іншої наволочі, що експлуатує простий люд."

По суті - якщо вам цікавий жанр середньовічного фентезі, в якому буде досить багато знайомих уже давно вам подій, дещо в іншій інтерпритації і з іншми подробицями, з гострим і різко поворотним сюжетом, то вам сюди: Інквізиція. Книга перша.

Всіх у кого є свої ідеї чи припущення, а, можливо, просто виправлення чи пропозиції, запрошую сюди в обговорення. Оцінки, відчуття чи заперечення прошу залишати безпосередньо під твором. Але БЕЗ СПОЙЛЕРІВ! Які буду нещадно видаляти.

Приємного всім читання! :)