Перший маленький ювілей на Букнет!

Цей день настав – рівно рік, як з’явилася Устина Цаль!) Рік тому 25 листопада я зареєструвалася тут під цим псевдонімом, а наступного дня опублікувала перші глави мого першого роману «Очевидні речі». Ух, чесно, тоді навіть не думала, що протримаюся на Букнеті аж рік. Для людини, яка любить починати і не доводити до кінця, а ще схильна швидко перестрибувати з одного захоплення на інше, це, скажу вам, огого яка подія. Мабуть, свою роль зіграли два фактори. По-перше, писати для мене – це не захоплення, а те, чим живу, і єдине, що добре вмію робити (а тут така можливість показати те, що добре вмієш робити)). По-друге, читачі. Якби у мене не з’явилося читачів, можливо, я повернулася б до писанини у стіл, і ці книги ніколи б не з’явилися (а ймовірніше з’явилися б, та показані б не були)). Тому щиро дякую за кожну зірочку, кожне прочитання, кожен коментар, підписку, нагороду – я надзвичайно це ціную і намагатимуся й далі тішити гарними історіями!)

У таку дату годиться підсумовувати все, що відбулося, але це нудно, тож краще потішу вас розповіддю про те, чого досі за цей рік не розказала, а хочеться. Розповім про вироблені правила і зроблені висновки, тож влаштовуйтеся зручніше, бо буде багато тексту! (Сподіваюся, хтось це осилить, а якщо ні – прогорніть, бо найцікавіше – в кінці)))

1. Псевдонім. Якщо мені не зраджує пам’ять, я не пояснювала на Букнеті, звідки таке ім’я. Насправді тут все просто: Цаль – дівоче прізвище моєї бабусі, а скорочена форма імені Устина співзвучна з назвою мого рідного села.

2. Про книги. Зараз буде хвилинка щирості. Я не вважаю свої твори за умовчуванням суперкрутими, геніальними, першокласними і т.д. Тому ніколи й не пишу анонси типу «вас чекає неймовірна/яскрава/захоплива новинка». Я чудово можу оцінити, де написано добре, де погано, що вдалося, а що ні, тому і на критичні коментарі не ображатимуся – сміливо пишіть!) Яку книгу вважаю найкращою, найякіснішою у плані написання? Однозначно «Вулкан для Венери». У якій найбільше цінних думок? У «Брудних секретах твоєї дружини». Яка моя улюблена? «Очевидні речі» - тому, що перша, і тому, що без рамок. У якій не змінила б і слова, якби переписувала тепер? У «Будуть лише ночі» - гадаю, в плані викладу і атмосфери вона чудова (так, коли у чомусь певна, я можу себе похвалити). Якої трішки соромлюся? Аж двох - «Не хвойда» (і чому я дала цій книзі таку назву – тут має бути фейспалм) і «Твоя згідно з пунктом три» (вважаю, що місцями недопрацювала сюжет, можна було й краще – так, і посварити я себе можу). Яку хотіла б побачити надрукованою? Ту, що зараз пишеться, - «Сто мільйонів зірок для тебе».

3. Про правила і звички. Ви помітили, що на жодній з обкладинок моїх книг не видно повністю облич і я не даю візуалізацій/буктрейлерів? Це не просто так. Я не хочу, щоб мої герої чи героїні асоціювалися з якимись голлівудськими акторами і актрисами. Вони – окремі персонажі, зі своєю унікальною зовнішністю. Я робила часткову візуалізацію деяких героїв, але без облич, і надалі це не зміниться. У книгах достатньо описів зовнішності, але кожен читач може уявляти героїв такими, якими забажаєте)) Зрештою, зовнішність і характери героїнь я ніколи не списую з когось, а завжди створюю «з нуля». Зовнішність і стиль героїв частково списую, але не під копірку, найближчі до своїх прототипів Адам і Тиміш (може, тому й улюблені для мене)) – але так, я все одно не скажу, з кого їх списала))

І друге – ймовірніше за все у мене ніколи не буде жодної серії книг. Як читачка, терпіти не можу сюжети, які розтягуються на кілька томів. Коли беру книгу в руки, очікую, що з останньою сторінкою дізнаюся, чим все завершилося, і не розумію, навіщо тягнути одних і тих самих героїв з книги у книгу (коли можна створити нових). Тому, як авторка, не можу пропонувати читачам те, чого сама не читала б. (Це у жодному разі не випад в бік тих, хто любить писати чи читати серії, а лише моя суб’єктивна думка).

4. Про ідеї. Ох, у моєму нотатнику наразі близько 20 ідей для любовних романів. Скільки ідей для малої прози розкидано нотатниками, гугл-диском, папками на ноутбуці, в диктофонних записах, в нотатках на телефоні – важко порахувати. Малоймовірно, що я коли-небудь напишу все, що задумала, - ідеї з’являються швидше, ніж я встигаю їх втілювати. У мене ще ніколи не траплялося ситуації, коли б думала: «А що б то написати?» Коли завершую одну книгу і збираюся братися за іншу, на мене нападає хандра, бо розгортаю нотатник з ідеями і починаю до себе прислухатися, якою з них горю найбільше, щоб хотілося писати прямо зараз. Іноді починаю одну, другу, а зупиняюся аж на третій.

5. Про комунікацію і колег. Змушена зізнатися, я не дуже комунікабельна людина, майже ніколи не проявляю ініціативу у спілкуванні і не люблю просиджувати час у соцмережах. І тому дуже вдячна усім колегам, які коментують, рекомендують мої книги, ставлять зірочки і підтримують!) Я це сильно ціную і намагатимуся відповідати такою самою підтримкою))

6. Плани на майбутнє. Отож, зараз виходить роман «Сто мільйонів зірок для тебе». Далі можливо буде ще одна історія, яку я видобула з нотатника і думала написати на конкурс «Кохання не купити», але «Сто мільйонів…» вимагали спочатку втілити їх. А може якась інша ідея чогось ще від мене вимагатиме, тож хтозна, що там далі))

7. Ну, і хочу вас познайомити. Недавно зрозуміла, що у мене вдома з зеленого тільки кухонний гарнітур і черепашка. Тому вигадала собі план озеленення. А щоб не просто так, а з концепцією, вирішила, що купуватиму нову кімнатну рослинку після кожної завершеної книги і називатиму її на честь котрогось з героїв/героїнь. Тож знайомтеся, це фіалка Поліна і каланхое Соломія))

Фух, на цьому здається усе. Ще раз щиро дякую кожному, хто мене читає, і це теж дочитав!) Дякую, що ви зі мною, що надихаєте, підтримуєте, читаєте! І постараюся залишатися тут з вами ще довго-довго))