Хочу розповісти про те, що мене мучить ось уже декілька тижнів. Мова піде про два покоління - молодих і старих, батьків і дітей, отой вічний конфлікт, який певною мірою торкнувся й мене.
А справа у тому, що мої рідні у якийсь момент ополчилися, і категорично не визнають мого захоплення літературою, навіть більше того - переді мною поставили так би мовити, чіткий ультиматум. Ніколи не могла навіть і припустити, що мої найрідніші люди, які по факту бажають мені лише добра і успіху, будуть забороняти займатись мені улюбленою справою. Дуже сумно і гірко на душі, адже я вважала, що досі усе було добре, і в принципі, я сама можу обирати, який шлях для мене буде кращим.
Чому так сталось, я з одного боку і розумію, але все ж не можу прийняти.
Писати я почала у тринадцять років, і як це часто буває в дитячому віці не відносилась до цього серйозно. Просто записувала у зошит свої думки, враження, інколи придумувала короткі продовження улюблених книг чи фільмів (тоді ще абсолютно не знаючи, що існує такий жанр творчості як фанфіки), і соромилась розповісти про це хоча б комусь. Та якось все так закрутилося, що батьки взнали недавно, і так би мовити, поклали все те, чим займаюся, на мій розсуд.
Байдужа реакція мене трохи і заспокоїла, тому я стала вдосконалюватись і розвиватись, зареєструвалась на Букнет, не перестаючи мріяти хоча б про якісь успіхи.
Та варто було мені піти з основної роботи (на те були особисті причини, абсолютно не пов'язані з літературою), як почалося... Розкрилась, так би мовити, вся суть... Чомусь усі вирішили, що саме через Букнет і написання творів я перейшла на "домашній режим", щоб мати більше вільного часу для "абсолютно непотрібної дурні" (як висловився тато).
А до цього те саме говорили мені більшість друзів і знайомих (згодом набридло все приховувати, і тому тепер багато хто знає про те, що я "щось там десь пишу", хоча тепер схиляюсь до думки, що краще було б усе залишити в прихованому вигляді). Чому так? Бо типу це все не перспективно, не вигідно, і нікому не потрібно в наш час... Ні, ну правильно, якщо більшість молоді зараз "просиджує" свій вільний час в Інстраграмі, тупо переглядаючи стрічку новин , кому ж захочеться взяти до рук книжку?..
Я взяла і "забила" на всі ті судження, залишившись при своїй думці, адже ті всі особистості - колеги, колишні одногрупники, сусіди, знайомі - вони мені чужі. Та коли те ж саме мені почала пред'являти рідня, не можу змиритись і забути. Бо ми не чужі - живемо в одному домі, їмо, спимо, спілкуємось - усе завжди разом.
Які ж аргументи мені поставили батьки?
Перше - це як я вже казала - не перспективність. Вони вважають, що такі професії, які були популярними колись - журналіст, редактор, бібліотекар, видавець - зараз приносять лише головну біль і ні копійки за пазухою. Основне - торгівля та підприємництво, типу людям зараз на культуру начхати (ну, можливо, не всім, та все ж). Та прикол у тому, що я ж не відмовляюсь від перспектив, розімію, що повинна працювати і заробляти, щоб утримувати свою сім'ю, та невже це привід позбавляти мене можливості займатись тим, що мені справді до вподоби у вільний час?
Ну, і друге - це здоров'я (у моєму випадку, проблеми із зором, адже буває, що затримуюсь подовгу перед екраном планшета). Ну а тепер, люди, назвіть мені такий вид зайнятості, який би зовсім не шкодив здоров'ю? На кожній роботі є свої нюанси, і все має вплив на наше здоров'я, як не фізичне навантаження, то моральне.
Тепер, який напрошується висновок: щоб зберегти здоров'я, то не треба йти на ризики. Як там кажуть: "Не помиляється той, хто нічого не робить". Ви серйозно? А як же тоді досягти успіху?
Отака дилема і ходить за мною останнім часом, наче ті два крила із притчі. Одне крило, "янгольське", нашіптує йти вперед, проблеми вирішувати дипломатично, і не зупинятись на досягнутому (та чи можливо це без підтримки тих, хто мені дорогий?), а інше, "диявольське", пропонує лишити все як є, і "закопати" здібності в землю.
Повірте, не я вибирала цей талант, і те, чим я займаюся, мені подобається і приносить задоволення, а отже я вважаю, що точно жалкуватиму, зробивши вибір не в ту сторону.
Бо були в моєму житті такі періоди, коли доводилось розставляти пріоритети: при вступі в коледж, при прийомі на роботу, ба навіть тоді, коли думала, що поряд зі мною є той, з яким готова була піти на важливі серйозні кроки. Тоді я просто говорила собі, що там, у майбутньому, про всіх тих обставинах у мене буде те щастя, те задоволення і той успіх, про який мені твердили оточуючі. Я жертвувала можливостями писати заради того, щоб як вважають інші "нормально жити". Та тепер відчуваю, що більше так не зможу.
Та вони тиснуть на мене, "обрубують мені руки", мотивуючи прагненням витягнути з того "дибільного планшета', за яким я працюю. Мене не розуміють, постійно говорять, що Інтернет і ті всі різні сайти - це як наркотик, що затягує у свої тенета все глибше і глибше. Підозрюю, що вже приписали мені якусь хворобливу залежність.
Не буду заперечувати, що писанина тією чи іншою мірою впливає на мозок, на свідомість, почуття, думки. Інколи в мене буває таке, відчуваю перевтому, емоційне виснаження, або ж сумую, коли немає натхнення, і нічого путнього в голову не приходить... Саме для цього й існує відпочинок, спорт, перегляди передач, хатні справи, музика, догляд за дітьми (кожен же релаксує, як йому подобається), коли потрібно відпочити морально. Я веду до того, що не зациклена лише на Букнеті (наприклад!), але отой якийсь стереотип, що соцмережі і віртуальне життя - це всесвітнє зло, не дає старшому поколінню побачити очевидного.
Зараз така реальність - цифрова та комп'ютерна, без Інтернету тепер нікуди, і те, що раніше вважалось диким, незвичним - зараз як кажуть "в тренді". Молодь розумна, розвинута, винахідлива і творча, старшим просто треба прийняти цю дійсність. Прийняти і відпустити, зрозуміти, що їхні діти вже виросли, і можуть самі приймати обдумані дорослі рішення.
Хоча... Здається, так вже влаштований світ. Проблема поколінь була й буде, думаю, років через двадцять-тридцять ми так само будемо дивуватись нашим дітям і внукам, вести конфлікти і повторювати: "Я в твоєму віці такою не була"...
А знаєте, що найжахливіше було в цьому всьому для мене?
Бачити, як знищують працю, в яку я фактично вклала всю себе. Так, пригадую, що колись ще у школі на уроках літератури ми вивчали відомих письменників, у біографіях яких були спогади про те, як їхні батьки палили вірші, рукописи та нариси, забороняючи пов'язувати своє життя з літературою. Ніколи й не подумала, що подібне видовище доведеться пережити й мені.
Рукопис моєї недавньої історії "Алгоритм (не) випадковостей" попав під роздачу, так би мовити, і став жертвою нервів, криків і розпачливого махання руками... Знаю, мабуть, читачі здивувались, побачивши, що історію завершено на майже найцікавішому моменті, та я тоді просто не могла інакше. На тих паперових сторінках були мої подальші плани, ідеї та обриси нових розділів, але в силу обставин я вирішила поставити крапку. Передостанній опублікований розділ взагалі писався нашвидкуруч, і я намагалась відтворити в пам'яті окремі фрагменти.
Краще нікому не знати, що я відчувала тоді... Для чого це все розповідаю? Не знаю, мабуть, це такий собі крик душі, те, що назбиралось десь глибоко в серці, і мабуть, я по-доброму заздрю тим, котрі пишуть і творять, не зважаючи ні на що. Та ось не бачу сенсу робити щось без підтримки...
Доступ до цього твору мають тільки зареєстровані користувачі
Реєструючись на порталі Букнет, я підтверджую, що ознайомлений з Угоди користувача і згоден з нею.
28 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПрочитала цей ваш допис і мені захотілося поділитися своїми думками. Коли я багато років тому сказала, що мрію бути письменником, найближчі люди перші хто мене відмовляли від цього. Достатньо жорстко. Після того я нікому "чужому" не кажу чим займаюся у вільний час від основної роботи. Бережіть свій внутрішній стан і робіть те, що підказує ваша інтуїція і не зупиняйтеся.
Дара Гончар, Дякую за підтримку та побажання))) Зупинятись я і не планувала, просто таке ставлення батьків реально пригнічує, тож тепер дійшла висновку, що набагато краще все ж слухати їх (піти наперекір це для мене буде занадто), але і не кидати те, що близьке мені до душі) З часом, думаю, змиряться...
Оце... як молотом по душі. Та що сказати... Мої ось не те, що підтримують, але й не заважають, то ж і за це спасибі. Не знаю, я не можу не писати. Бо куди тоді подіти всі свої думки? Як пережити те, що роблять з твоєю головою вже живі герої? Покинути? Ні... Я вже не буду тією самою, якщо припиню писати. Це наче жити без повітря. Без пафосу навіть. Нехай речення, нехай абзац, нехай якийсь розділ. Та на душі стає легше. Звичайно, кожен має зробити вибір. Мій - нізащо не кину писати і малювати, хоч уже і очі стали боліти часто. успіхів вам. Думаю, ваша душа все ж зробить вибір за вас.
Марина Вольновська, От те ж саме переживаю і я. Не можу кинути, адже думок багато і щоразу приходять нові) Хочеться вірити в краще і не здаватися) Все ж сподіваюся, що батьки з часом приймуть усе як є, бо людину ж не переробиш. Не можна за одну ніч (чи день) позбутися того, чого прагне душа. Дуже дякую)))
Розкажіть, як ви?...
Холод Влада, (. ❛ ᴗ ❛.)
Скажу Вам, як казала собі колись, коли мені теж казала, що це даремна трата часу. Це ваше життя і ваша доля. Якщо вам дарований такий дар, як писати, ви не маєте права його занедбати.
В мене теж зір не дуже, це якщо м’яко сказати, та я не роблю з цього проблему. Моя основна робота та і взагалі усе, що я роблю і умію спрямоване на його псування. То що тепер?)))
Моя порада: спробувати, все-таки, поєднувати основну роботу і творчість.
Я можу зрозуміти батьків, бо в наш час книги навряд чи нагодують, а ринок праці, на жаль, готовий брати до себе лише до певного віку. Але якщо ви кайфуєте від процесу, то кайфуйте у вільний час. Але ніколи не припиняйте цього робити.
Підтримка це важливо, звичайно, але дайте їм час, усе буде.Станьте підтримкою самі для себе, в першу чергу. Тримайтеся, заради своїх майбутніх героїв та читачів.
Наталі Паррел, Спасибі за цю думку))) Вірю, що все буде добре, і розуміння прийде з часом)
Привіт! Якщо хтось щось вважає за краще, доцільніше , перспективніше - удачі! Навіть якщо це власні батьки. Не полишайте свою улюблену справу! Зміцнюйте свій внутрішній стержень, хоча б читаючи ці рядки:)). В своєму житті мені довелося тричі радикально змінювати професію. Другою з них була пожежний інспектор (як називають в народі). Цього я дуже соромилася, нікому не говорила, де працюю. А потім, набувши знання, неоціненний досвід я отримала роботу, про яку навіть не могла і мріяти! Озираючись, сумую за тим колективом, і зараз смішно з тієї "таємниці". Тримайтеся і йдіть за мрією!
Тетяна, Дуже дякую за побажання))) Так, життя й мене трохи покрутило: вчилась на одну спеціальність, працювала взагалі в протилежній галузі, а хобі - ще інше... Підозрюю, що мине час, і я також буду сміятися із своїх переживань)
Співчуваю вам) ви чудовий автор)))
Лександра Славичч, :)
Не лишайте свого захоплення! Так заведено,що займатись улюбленною справою - це щось нереальне, чого треба соромитись. Багато хто з старших так живе.
Julia Kolioglu, Так, і тут вже мало що зміниш. Просто інколи настає така точка кипіння. Знаю, що батьки поганого для мене не хочуть, але суть в тому, що я завжди їх слухалась, з дитинства, а ось тепер, коли щось потрібно мені, то вони закрили вуха. Не знаю, можливо я і справді гостро переоцінюю це непорозуміння, бо ж у творчих людей завжди тонка чуттєва натура. Дякую Вам)))
Нам дуже легко радити. Слова підтримки вкрай необхідні, і ми обов'язково їх скажемо. Та тільки ви мусите вирішити вашу проблему. Тут погоджуюся з Мілою. Якщо немає надійного тилу не тільки у вигляді рідних, але й іншого прихистку та заробітку - на щось же ви мусите жити, то потрібно продумати ці варіанти. Зрештою, побалакайте відверто з батьками ще раз. Пошукайте ще якісь аргументи. Якщо ні, тоді краще знайти заробіток, щоб мати можливість займатися улюбленою справою. Так багато хто чинить. Не у кожного є можливість творити у власне задоволення без якогось елементарного матеріального забезпечення. Якось так. Тримайтеся цупко!
София Чайка, Дуже дякую, що зазирнули))) Як я казала, для мене підтримка багато значить)
...гарно задатки митця і реалії життя
описав А.П. Чехов у свому оповіданні "открытие"
Джордж Лонглі (George Longly), Усі творчі люди, здається, цього прагнуть)
Моя думка, якщо ви пишете у своє задоволення, то це не можна залишати! Знайдіть компроміс з батьками, підготуйте нові аргументи, запевніть що на "земне" життя творчість не вплине. Хіба краще, щоб ви зникали ночами і зависали до ранку у шумних компаніях, чи викладали сто фото в інстаграм, таким чином витрачаючи свій час? Був період коли мої ставилися нейтрально після того, як дізналися про нове захоплення. Далі настав етап "мама пишається". А next lvl "Мамі мало писанини, витрачай на це менше часу, думай про реальність". Але нічого, ми це переросли. (Звісно роль може грати і те, що живу без батьків). Зараз всі задоволені. Я пишу, ніхто не проти.
Буяна Іррай, Ви прямо сформулювали мою думку) Я їм тепер постійно кажу, що могли б пишатися, що у мене є якісь задатки, що я чогось прагну досягти самостійно, а не як Ви кажете "зникаю по ночам і проводжу час невідомо де"... Отакий парадокс. Дуже за підтримку)))
Скажу коротко: особисто для мене: батьки і їхні думка, ніяким чином не аргумент ні в чому. Це моє життя. Я живу його, як хочу. І робитиму те, що хочу. Крапка. Мої рішення обговоренню не підлягають. От і все) Ви ж доросла людина, зрештою)
Вікторія Задорська, Все ж для мене важлива думка родини, але... Якщо вони і далі чинитимуть подібне, то звісно, терпіти не буду. Як Ви сказали, то моє життя, і ніхто краще не потурбується про мене, ніж я сама) Дякую)
З одного боку, це несправедливо. З іншого ваші батьки в чомусь праві так як досягти комерційного успіху набагато важче ніж ходити на якусь роботу.
Будьте відвертими з собою, якби не батьки, змогли би ви вижити в тому світі? Чесно, на ті гроші, що приносить письменництво. Батьки не вічні і я тут хочу сказати, що краще писати і присвячувати вільний час цьому, так як, об'єктивно, у нас ще не настільки розвинений ринок книг. Не кидайте себе на амбразуру, а пишіть на вихідних, дбайливо виношуюючи ідеї до тих двох днів і вечора п'ятниці. І не покладайтеся лише на письменництво. Це марафон і диверсифікація ресурсів, як і у кожному бізнесі, ще нікому не завадила.
Звідси висновок - забезпечити себе самому, а далі вирішувати питання самому. Повірте, це додасть вам ефективності.
Зрештою, батьки раночи пізно змиряться, але вони не вічні і тут потрібно бути строгим насамперед з собою і зі своїм часом.
Як не печально, але як говорила мені одна дівчина: любов батьків прямо проційна відстані між вами. Мролоді мають жити окремо, не тому, що батьки погані, а тому, що вони так краще самі будуть використовувати свій час.
Наполегливості вам і успіхів!)
Zinkevych Ihor, Дякую за поради))) Хочеться так і зробити)
Я тримаю це поки в секреті. Тільки брат знає, та й то поверхнево. Каже, що я пишу якісь свої «мемуари»(◔‿◔) Насправді Вам ніхто не має вказувати, ким бути і що робити. Якщо Вам це подобається, ніхто, навіть батьки, не мають права в цьому Вам дорікати. Хоча добре, вони це роблять з добрих намірів (хочеться вірити), проте все ж — вибір за Вами. Роботу можна змінити на кращу/гіршу, де Вам буде добре/погано, проте якщо Ви не можете жити без письменницьтва, то життя не буде здаватися Вам таким чудовим без цього))
Avee Delmonico, (. ❛ ᴗ ❛.) Ага, буває)
Мене саму періодично спіткали подібні проблеми... Чоловік постійно про це казав, батьки теж. Бо ж я "мала великі перспективи, іноземні освіти і тп" Х)
Спочатку колись я їм щось обіцяла....ахахах)) пам'ятаю цей період. Але потім зрозуміла, що це моє життя і я буду жити його так, як хочу, бо воно в мене одне. Я знайшла спосіб нормально заробляти і при цьому мати час і на родину, і на писанину. Раз я нормально заробляю, то вважаю що можу робити що хочу в свій вільний час. =)) Якось так.
Холод Влада, (｡•́︿•̀｡)
Ох, важко, коли всі негативно ставляться до того, що людина пише... От в мене в сім'ї нещодавно дізнались про моє хоббі. Мабуть, обличчя тата, коли він побачив моє творіння, я не опишу ніколи. Але негативу в свою сторону не почула. Сильно не розповідала про свої твори, аби не знайшли та й не прочитали, адже до такого я ще не готова. А якщо вам подобається писати, то думаю, що продовжувати варто. Читала вашу книжку, мені сподобалась. Якщо старатись, то завжди буде результат. Можливо думка ваших рідних стосовно написання зміниться з часом. Не гарячкуйте та подумайте, зважте усе. Вірте у краще!
Блакитноока, Спасибі за побажання))) Рада, що моє творіння Вам сподобалося) Аж настрій піднявся) Якщо чесно, навіть не очікувала тут на таку групу підтримки)
Е-е-е, ми Ваша підтримка!))) Тут багато таких, я теж, на жаль, входжу в ці ряди.
Мої рідні взагалі чути й вірити не хочуть, що я пишу. А коли сказала, що пишу в жанрі слр, думала все, зараз провалюся крізь землю від сорому, вони так бурхливо відреагували... Я аж плакала, коли почула від рідних - «от як ти можеш щось там писати, як ти палець об палець нічого не вмієш, нічого не можеш!». А я цілими днями сиджу, як не в книжках - так у комп’ютері за завданнями або з главами. Я ненавиджу, коли мою працю знецінюють... Але з часом їм «перейшло», а мені стало байдуже. У кожної людини різні бажання, різні інтереси, то що я можу сказати? Я їх дуже люблю і прислуховуюся до всіх порад, але все одно зроблю все по-своєму)) Це моє життя - не їхнє. Навіть якщо я помилюся - це буде моя помилка, а не чужа, через яку буду переживати потім ще більше. Ми всі вчимося на помилках) Але зараз я хочу робити те, що мені хочеться. І плювати, хто і що каже)
Творіть та пишіть, якщо є таке бажання! А щодо підтримки, як я вже говорила, тут знайдуться люди, які вислухають та розрадять)
Фух, теж виговорилась і аж легше стало :D
Бажаю Вам великого терпіння,
шлю багато-багато любові і підтримки❤️❤️❤️
Джейн Лоурен, Дуже дякую))) Божечки, як приємно читати тут всі ці коментарі, тоді справді розумію, що не сама) Поділяю Ваші думки, також стало легше, коли спробувала написати те, що мене тривожить. Тож нехай нам обом посміхається удача)))
Бажаю вам, щоб швидше все налагодилося, і ви знайшли порозуміння з батьками! У мене з родичами особливих проблем не було, а от чоловік часом сердиться, коли довго сиджу за комп'ютером, таке враження, що трохи ревнує до письменництва. Але я йому зразу сказала, що мусить змиритися, як і я примиряюся з його якимись хоббі)) Зрештою, сім'я - це союз двох самостійних людей, які повинні мати і свій особистий простір та можливості для саморозвитку. А в ситуації з батьками, думаю, треба відверто говорити, наводити аргументи, чому це так важливо для вас. Думаю, вони рано чи пізно зрозуміють.
Мар'яна Доля, О, так цікаво буде поговорити з родиною на цю тему років через десять - хто в що вірив, і на чиєму боці правда... Хоча, це я вже задалеко залізла, адже ні в чому не можу бути упевненою - життя таке мінливе... Дякую)))
Дуже шкода, коли сім'я не підтримує, це найгірше. Читаючи Ваш допис розумію, наскільки мені пощастило: мати постійно випрошує почитати мою писанину, а я соромлюся, а батько тішиться, що я пішла в його рід, тому що в молодості він писав вірші. Від усього серця бажаю Вам знайти розуміння із батьками, впевнена, що не зі зла ті речі говорили, просто батьки бувають трохи егоїстами щодо дітей, прагнуть втілити в них якісь свої амбіції і не завжди розуміють, що обламують дітям крила. Але ж дивіться скільки підтримки Ви знайшли тут!!! Будьте сильною і йдіть до своєї мети, хай там що! Успіху Вам!
Сана Елінс, Вам справді пощастило))) По доброму заздрю... Але й тішуся, що знайшлись тут люди, які готові підтримати добрим словом. Бо якщо чесно, писала оцес допис, і все думала, викладати чи ні, бо здавалося, що будуть пресувати, як і батьки вдома. Дуже дякую за щирі слова)))
Ви не одна) Сама розумію, бо пройшла подібне. Особливо образливо було чути від мами: "Не дуже й мені хочеться читати, бо воно точно вийде так-собі". Але я знаю, що вона в один час закопала й моє бажання готувати, то зараз я просто проігнорувала ці слова. Довгий час вона не розуміла нащо це, чому. Для неї не існує професій як письменник, копірайтер, журналіст, графічний дизайнер. Мама вірить у те, що в світі треба тільки стоматологи і лікарі, а ще айтішники. Але навіщо мені це все треба як є кращі професії й ті, що підходять мені. Але все ж після завершення першої книги я отримала пару гарних слів: "Книга вийшла краще, ніж я думала. Видати не хочеш?" Але моя відповідь була - ні. Не збираюсь цього робити. І навіть не через всі довгі моменти, щоб підготувати її до друку чи ще щось. Тільки через те, що я не хочу показувати багатьом знайомим і родичам моє творіння. Це секретна інформація для широкого кругу людей і відкрити я це планую лише коли досягну певної слави та рівня письменництва, бо розумію - хейту тоді буде не уникнути. Тому, думаю, ставлення батьків ще може змінитись, бо вони не розуміють чим ти живеш, над чим думаєш, як працюєш. Дякую, що поділилася своїм досвідом ❤️❤️❤️
Кушнір Олександра, Дякую тобі) Досить цікава позиція. Взагалі, якось добре дізнаватись, що не одна я таким страждаю. Прям від серця відлягло) Якби не Букнет і всі ті люди, що тут є, то так би й справді думала, що якась ненормальна і схиблена, бо роблю щось "не те, що треба".
Зараз згадую, що також пробувала читати батькам свою першу дорослу розповідь, яку тут опублікувала. Тато зразу сказав, щоб йому навіть того не показувала, а мама... Вислухати - вислухала, але якоїсь особливої підтримки, заохочення я не отримала. Що ж, змирилась. Та все ж вважаю, що мені не повинні забороняти займатись тим, що справді мені до вподоби.
Ого, яка жорстока інтервенція батьків... Навіть з друкованими текстами інколи може щось трапитись, тож краще їх зберігати на кількох електронних носіях. В мене колись віруси на ноутбуці зжерли сторінок з 10 тексту. Спершу це була катастрофа, але потім вийшло навіть краще переписати їх і докладніше вивчити описувану тему)
Може, й описана ситуація - нагода зробити правильний вибір і прийняти якісь рішення... Але ж займатися улюбленою справою можливо і не очікуючи схвалення оточуючих, якщо сам процес створення історій приносить радість) Деякі видатні українські письменники взагалі постраждали за свою творчість, не схвалювану владою, але не кинули писати, бо бачили в тому сенс і їхні твори досі відомі)
Moonraise Darkness, Тоді виходить, я маю з'їхати десь, щоб мене перестали пиляти? Не готова, та й сваритись ні з ким не хочу, поки надіюсь, що вдасться знайти якийсь компроміс)
Про електронні носії згодна, все ж добре, що в наш час є більше способів для збереження інформації, і для мене вдвічі плюс, що здогадалась перевести файли на карту, а потім - на флешку. Дякую за підтримку)))
Мої батьки теж не поділяли мого захоплення, але змирилися, коли я довгими шляхами від мехмату дійшов до журналістики. Але "захалявні зошити" я ховав колись так уміло, що батьки їх не знаходили. А, може, прискіпливо й не шукали. Тут уся справа в тому, що батьки в своїх дітях завжди хочуть бачити СВОЇ незреалізовані можливості і прагнуть все змінити, але вже у НАШОМУ житті. Але в глибині душі батьки завжди прагнуть для дітей добра, от тільки в добро різні покоління вкладають різні поняття. З іншого боку, тільки подолавши такий спротив, можна довести всі і собі, що йдеш правильною дорогою. Тримайтеся!
Марко Войт, Ага, та то ще добре, що хоч якась інформація збереглась в електронному варіанті, бо починати все геть з нуля після такого - не знаю, чи знайшлись би сили... Образливо, тому що у кожного є своє улюблене заняття, і у батьків також, але ж я не роблю їм якісь зауваження щодо їхньої зайнятості, не лізу на рожен, бо звикла все вирішувати мирно
Сонце, неочікувана історія... я приголомшена, але, ти велика розумничка й талановита авторка))))
Згідна з тобою, що один із головних факторів - це підтримка ❤️❤️❤️
Блог написаний від душі))) все обов’язково буде добре))) вір у себе та свої сили, якби банально це не звучало)
✨✨✨
Ірина Кузьменко, (*❛‿❛) (｡◕‿◕｡)
Жорстоко батьки вчинили. Неприємно. Але нізащо не опускайте руки, бо потім будете жалкувати! Бажаю, щоб одного дня Ваші близькі зрозуміли, що для Вас означає писати. Вірю, що це станеться, вони рано чи пізно приймуть Ваш вибір.
Богдана Малкіна, Дякую за побажання))) Також сподіваюся на це. Так, були у мене думки і неодноразово покинути все і не згадувати більше про літературу, та от десь в глибині душі відчуваю, що тоді зроблю велику помилку...
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати