Твір за мотивами легенди.

На наступний день, рано вранці, в кабінеті сотника стояли два козаки. Сотник мовив до них:

- Хлопці мені потрібно, щоб ви швидко зробили дерев’яний ящик. Зможете?

Ті відповідати:

- Звісно зробимо пане сотнику. Тільки б нам потрібні дошки.

Гнат Васильович сказав на те:

- Дошки будуть.

- Ну тоді не проблема – сказав один з козаків.

По цих словах сотник пояснив, який саме йому потрібен ящик.

Залишившись сам він всівся за стіл. Якраз саме до кабінету забіг писар. З виразу його обличчя було зрозуміло, що має він якусь важливу інформацію.

- Пане сотнику. Тут дійшла така звістка, що деякі сотниками зрадили Гетьмана і перейшли на бік Петра.

Сотник нічого не відповів. Він вже давно задумувався над тим, а що буде з тими полковниками та сотниками, які підтримають Мазепу, в разі його програшу. Їх певно покарають, як слід. Цар не буде панькатися. В принципі якщо виграє Гетьман, то все буде навпаки. Ситуація була неоднозначна.

Гнат Васильович відволікшись від роздумів, мовив до Ничипіра, який чекав, що він скаже:

- Дякую. Можеш йти.

Сотник не бажав з ним обговорювати це питання.

Після обіду двоє козаків принесли, як і обіцяли, ящик.

- Ось пане сотнику готовий – мовив один з них.

Перед ним поставили майстерно зроблений дубовий ящик та випиляну дощечку, яка мала слугувати кришкою.

- Дякую хлопці. Гарна робота. Поки що можете йти. Але потім за півгодини прийдете знову. Потрібно буде, дещо ще зробити.

Залишившись сам, він взяв мішок, який стояв в кутку кабінету і почав, щось старанно перекладати звідти в ящик. Після цього він дістав інший, на цей раз вже невеликий, мішечок і висипав обережно його вміст наверх. Прикривши кришкою, став чекати на козаків. Ті незабаром прибули.

- Хлопці ваше завдання таке. Потрібно забити верх ящика і облити його смолою. І ні в якому разі ви не повинні дивитися, що в середині. – застеріг сотник їх.

- Так. Звісно. А що нам потім з ним робити? – мовив один з козаків.

- А далі – мовив сотник і притишивши голос пояснив їхнє завдання.

Коли вони виходили Гнат Васильович проказав їм у слід:

- І дивіться нікому ні слова.

Виконуючи завдання сотника один з козаків, запитав іншого.

- Як ти думаєш, що в скрині?

- Не знаю.

- Може глянемо?

- Ні. Сотник велів не дивитися – відповів інший.

Але козак, який поставив питання, був по своїй натурі дуже допитливий. І тому він хитро мовив до товариша:

- Принеси он той молоток.

Поки той ніс інструмент, він швиденько привідкив кришку. Його зір не міг не побачити золоті монети, які там лежали. В нього майнула думка: «Та там ціле багатство». Зробивши вигляд, що нічого не сталося козак продовжив забивати цвяхи.

Обливши ящик смолою, як і було наказано, козаки завантажили його на віз до якого був впряжений кінь. На дворі якраз стемніло. Двоє одягнувшись тепліше повсідалися і рушили в путь.

Хочеш дізнатися, що сталося далі то переходь за посиланням https://booknet.com/uk/book/zolota-komora-b289782 і додавай книгу до бібліотеки. Буде цікаво.