Супергерої нашого часу))

Як і обіцяла, хочу розповісти про книги з моєї бібліотеки, що братимуть участь у конкурсі "Супергерой поруч". Взагалі там уже назбиралося книг достатньо для того, щоб порадувати найвибагливіших любителів фентезі, і, - я сподіваюся - буде ще більше. Поки що я хочу написати відгук про ті історії, які я вже встигла почати читати, і які мені сподобалися.

"Одна" Міли Костриці  -  дуже цікава історія про "потраплянку" з іншого світу у світ наш.  Твір належить до жанрів "міське фентезі" та "містика, жахи".

Яра, остання з колись могутнього древнього роду врятувалась від смерті та знайшла нове життя в чужому для неї світі. Але чому вона опинилась саме тут? Яке її призначення? Відповісти на це вона поки не може. Все, що їй залишається - прийняти бій.

Історія динамічна, яскрава, легко читається. Думаю, авторка припасла для читачів ще чимало сюрпризів. Тож підписуйтеся на Мілу та додавайте "Одну" до своїх бібліотек - і ви не пошкодуєте.

"Яра і зоряне намисто" Тоні Калини - ця книга, окрім обов'язкового жанру фентезі, ще віднесена авторкою до підліткової прози. Тож вона чудово підійде для сімейного читання. У Тоні дуже гарна, лірична мова, і самі її твори сповнені оптимізму та віри в кращі людські якості, у те, що добро обов'язково переможе. 

Яра — одна з тих українськомовних дітей у Запоріжжі, що намагаються змінити життя у країні. Вона розуміє мову рослин і звірів, але в іншому Яра — звичайна дівчина.
Одного разу до неї потрапляє намисто богині смерті Марени, яке за повір'ям, несе нещастя.
Але яке саме нещастя воно несе, і чи зможе Ярослава справді змінити життя в Україні?
Прямо зараз вона вирушає на пошуки відповідей і назустріч пригодам.

Запрошуємо до читання цієї захоплюючої історії!

І третя книга, з якою я вже встигла познайомитися - "Вимкнені ліхтарі" Тараса Мельника.

Як завжди, цей автор з перших рядків захоплює читача в полон і тримає в такій напрузі, що відірватися від читання важко)) Книга належить до двох жанрів - міське фентезі та антиутопія.

Катаючись на велосипеді, дванадцятирічний Назар задивився на моторошне обличчя поліцейського і влетів у бетонний стовп на всій швидкості. Після складної операції він почав бачити дивні сни, в яких його переслідували чудовиська з потойбічного світу. Зовсім скоро хлопчик зрозуміє, що всі вони насправді живуть з ним у одному місті та поступово перетворюють землю на безлюдну пустелю. Під час протистояння з жителями ночі йому доведеться витримати вбивство батьків і десять років подорожей, але додому він повернеться супергероєм та учасником древнього ордена, який бореться проти монстрів, рятуючи життя невинним людям. Тільки від нього залежить чи перестануть у проклятому містечку вимикати на ніч вуличні ліхтарі

Вам цікаво? Тоді підписуйтеся на Тараса, в нього ще безліч таких неймовірних та атмосферних історій.

А я, користуючись нагодою, ще хочу повідомити, що сьогодні вийшло продовження мого роману  "Містянка", який я  також планую подати на цей конкурс, коли він набере потрібну кількість знаків. Хоча книга ще тільки розпочата, я дуже рада, що вона сподобалася читачам, завдяки чому цей роман посідає перше місце в рейтингу у жанрі "Міське фентезі" та третє - у "Містиці".

А ось вам невеликий уривочок з нового розділу:

Провівши подруг ( усі троє жили в цьому ж районі, так що далеко йти не довелося), я повернула назад, до свого будинку. Йти було не страшно, бо ще ж не пізно, та й територія добре освітлювалася.  Лише в одному місці робилося трохи не по собі — там маячив корпус недобудованого дитсадочка, який почали споруджувати ще в дев’яності, та щось не склалося — і він так і залишився просто великою бетонною коробкою з темними проваллями вікон. Споруда була оточена дерев’яним парканом і поступово заростала кущами та чагарниками, навіть на даху вже встигли піднятися маленькі деревця. 

Цей “заморожений” будмайданчик полюбляли різні відчайдухи — лазили по  території, навіть нагору піднімалися й малювали на стінах велетенські граффіті. А ще поміж молоді ходили чутки, що ввечері туди ходити небезпечно, бо там збираються наркомани й інші підозрілі типи.

Тому, порівнявшись із парканом, котрий відгороджував похмуру й темну споруду, я прискорила крок, аби швидше опинитися знову серед житлових будинків, де світилися м’яким світлом вікна, і за кожним із них  люди жили своїм простим та затишним життям.

І все одно я була б не я, якби не озирнулася і не поглянула на темний квадрат недобудованого дитсадка. Ой, краще б я того не робила! Бо побачене змусило моє волосся без художнього перебільшення піднятися дибки, а руки й ноги —  покритися сиротами. 

На даху того будинку на фоні повного місяця, що якраз так доречно завис над ним, ніби позуючи для картини чи фото, завмерла велетенська ( як мені здалося  з переляку) фігура людини. Ви скажете — ну й що, подумаєш, виліз хтось на дах, мало придурків земля носить?

Я б теж так вважала, якби не одне “але”... За спиною у темної постаті виразно виднілися величезні розгорнуті крила. Ще мить — і вона змахнула ними, легко відштовхнулася від даху та злетіла у повітря. Немов гігантський кажан, ця істота промайнула в небі і десь поділася.

Та ледве я трохи отямилась і кинулася навтьоки з того проклятого місця, як почула шурхіт велетенських крил прямо над моєю головою. Відразу пригадала, як ми у літньому таборі боялися летючих мишей, бо хтось із дівчат розповів, що вони атакують людей і заплутуються у їхньому волоссі.

Хоча побачене мною створіння було точно не кажаном ( розміри дещо відрізнялися, та й те, що я встигла роздивитися, мало нагадувало представника цього “милого” сімейства), я про всяк випадок пискнула: “Ой, мамо!”, присіла і затулила голову руками...

Запрошую всіх до читання! Попереду ще багато цікавого!

Ну і огляди прочитаного робитиму регулярно. Тому -  до скорої зустрічі))

Ваша М.Д.