Вимкнені ліхтарі. Тарас Мельник.

Підійшовши на відстань пострілу, Назар почув гарчання з будівлі і дуже швидко стрибнув за товстий стовбур липи, яка розрослася біля одного із двох входів. Минула коротка мить і йому захотілося кричати та благати з останніх сил про допомогу. Він побачив набагато страшнішу річ за погниле обличчя поліцейського. Двоє дивних чоловіків з масками на лицях витягали надвір його батька. На ньому не залишалося цілого місця – біла сорочка та футболка під нею вкрилися кривавими плямами. Він стогнав від болю, бо не міг навіть заплакати, щоб не спровокувати нові побої. Аби наблизитися до тата, Назар перебіг від одного стовбуру до іншого і вже міг розпізнати чіткі зовнішні риси. Весь кошмар полягав у тому, що на обличчях нападників не було жодних масок – це були їхні природні личини, страшнючі гнилі мордяки з повними іклів та різців ротами. Він не встиг навіть закричати до них, коли чудовиська кинули тіло батька та почали рвати.