Друзі, запрошую усіх, кому до вподоби мої книги з циклу "Химерні оповідки" - про надзвичайні, сповнені загадок, таємниць і пригод події - познайомитися з новим романом "Містянка". Мова в ньому йтиме про дівчину, котра отримала дивовижний дар і стала містянкою - охоронницею Душі міста. Ми дізнаємося про різні міські легенди, цікаві історичні перипетії, боротьбу добра зі злом  протягом багатьох століть та вболіватимемо за головну героїню Марту, яка попри свою важливу місію залишатиметься водночас людиною, і матиме проблеми та переживання, властиві звичайній молодій дівчині.

Дуже рада з того, що початок книги викликав таке схвалення читачів, і наразі вона займає перше місце в рейтингу у жанрі "Міське фентезі" та шосте в "Містиці", а також є першою в топі творів, поданих на конкурс "Супергерой поруч". Втім я не розслабляюся, бо в цьому конкурсі так багато сильних і талановитих учасників, що відчуваю - боротися з ними буде складно. Я збираюся написати окремий допис про твори інших авторів, запропоновані на цей конкурс. Тому не буду багато базікати про себе, хіба що попрошу підтримати мою книгу, якщо ваша ласка))

А ось уривочок з нового розділу, який саме з'явився на сайті:

Другий "дзвіночок" продзвонив, коли мені було вже дванадцять. Я того року дуже різко підросла, витягнулася, і тепер нагадувала не мале гидке каченя, а цибате дитинча страуса.

Одного дня у мене дуже почали свербіти лопатки. Прямо неначе я на сонці згоріла. Побачивши, що я сиджу і чухаюся, мама розхвилювалась і повела мене до лікаря.

Хто знає лікарів із нашої районної поліклініки, той мене зрозуміє. Я сиділа на пошарпаному топчані, а молоденька лікарка уважно вивчала мою спину, навіть через лупу щось там розглядала.

— Я нічого не бачу, — зрештою змушена була признатися вона. — Дівчина цілком здорова. Втім, я призначу вам вітаміни… Нехай Марта менше нервується, і все буде добре! Я думаю, там був якийсь конфлікт у школі, що наклався на вроджену схильність до алергії. Тримайте рецепт на антигістамінну мазь, застосовуйте її вранці та увечері!

Я старанно вживала вітаміни і мазала спину пахнучим аптекою кремом. І поступово свербіння не те, щоб зовсім минуло, ні, просто воно стало ледь помітним, а може, я звикла до нього?

І так продовжувалося, поки мені не виповнилося чотирнадцять. Тоді я поїхала до літнього табору, який знаходився на морському узбережжі.

Разом зі мною в одну зміну відпочивала моя однокласниця Каріна.

Не сказати, щоб ми були в школі такими вже близькими подругами ( якщо чесно, у мене взагалі не було кращої подруги, самі лише приятельки). Але тут, у таборі, серед чужих людей, ми, хочеш не хочеш, потоваришували. Жили в одній кімнаті, наші ліжка стояли поруч, і вечорами після відбою ми тишком-нишком ділилися одна з одною своїми секретами. Разом ходили на дискотеку та на пляж. 

І от саме Каріна зробила те відкриття, яке надзвичайно здивувало мене. Коли ми вперше після приїзду до табору перевдягнулися в купальники і подалися в супроводі виховательки на пляж, Каріна тицьнула пальцем у мою голу спину:

— О, предки дозволили тобі зробити тату? Вітаю! Виглядає стильно!

— Що? — перепитала я, виймаючи з вуха навушник плеєра ( бо подумала, що щось не розчула).

— Та ж тату в тебе на спині! Такі симпатичні крильця! Я теж такі тепер хочу! Але мені не дозволять, я більше, ніж упевнена…

Вибачившись перед подругою, я миттю кинулася в туалет та підбігла до великого дзеркала, що знаходилось поблизу умивальника. Повернулася до нього спиною. І побачила їх! Це справді нагадувало тату — невелике стилізоване зображення  крил, ніби нанесене на шкіру  темно-синьою тушшю.

Але найдивнішим було те, що жодного тату я не робила і ніколи не збиралася робити! 

Хіба що мене викрали інопланетяни, приспали і під наркозом проводили наді мною якісь експерименти?

Чесно кажучи, ця чудернацька версія була тоді єдиною, яку я змогла придумати.

Не для Каріни, ні, для себе. Бо подрузі я недбало пояснила : "Ой, то малюнок хною, він тимчасовий, скоро змиється".

Але насправді той малюнок не змився ні після двотижневого купання в морі, ні набагато пізніше. Він залишився зі мною назавжди...