Запрошую до прочитання всіх любителів гостросюжетних та пригодницьких історій. Можна сказати, експозиція завершена, тепер уже почнеться власне розвиток подій, який - я впевнена - триматиме  читачів у напрузі до останньої сторінки))

Для вас - невелика цитата з нового розділу психологічного трилера  "Два життя" :

— Чи можна мені під час участі в шоу не називати свого справжнього імені? Я розумію, що це може видатися дивним, але я б не хотіла, щоб мої знайомі…

Ірина була готова почути суворе зауваження, що раз уже зібралася світити своїм фейсом на всю країну, то приховувати ім’я смішно. Проте Світлана Іванівна на диво мирно кивнула головою.

 — Ми передбачили таку можливість, — зазначила вона. — Якщо ви з тих чи інших причин не хочете афішувати свою участь у шоу, можете  взяти псевдонім і вигадати собі нову біографію. До речі, багато хто з учасників інших телепередач на нашому каналі саме так  і робить...

Ірина ледве стримала скептичну посмішку. Вона знала, що чимало шоу тримаються на так званих “мандрівних артистах”, що кочують з однієї телепередачі в іншу, роблячи участь у них своєю основною професією. Сьогодні ця людина демонструє, як виховує своїх дітей, завтра —  наввипередки з іншими  аматорами готує якісь кулінарні делікатеси, післязавтра — дає відповідь на питання інтелектуальної вікторини, через тиждень — лікує свої болячки прямо перед камерами. Така публічність і  схильність вивертати своє життя на загальний розгляд, не залишаючи жодного прихованого куточка, здатність жити абсолютно без особистого простору здавалася їй свого роду душевним ексгібіціонізмом.

Сама вона ніколи на подібне з доброї волі не наважилася б. Перед тим, як погодитися на участь в реаліті-шоу  “Загублені  українці” ( назва, як на неї, геть невдала, але Світлана Іванівна, що відрекомендувалася помічником режисера, пояснила, що ця назва робоча, а до кінця знімального процесу вона ще може змінитися)... отже, перед тим, як дати свою  згоду, Ірина ретельно зважила всі “за” і “проти”, навіть написала на клаптику паперу список “плюсів” та “мінусів” такого рішення. Підбивши підсумки, виявила, що “плюсів” було на один більше. Усього на один — але той плюсик виявився визначальним. І от вона успішно пройшла он-лайн співбесіду і була внесена до списку учасників.

Мабуть, треба було радіти, проте на жінку накотилася хвиля сумнівів. А може, є сенс  відмовитися, поки ще не пізно? Спробувати щось інше, без цих “голодних ігор”?

Але силою волі Ірина притлумила в собі це почуття...

Продовження читайте тут

До речі, я змінила обкладинку, дякую за неї Тетяні Гудимі, справжньому майстру своєї справи))