Мені завжди було цікаво дізнаватися, як жили наші предки, чим їхній побут, світогляд, традиції відрізнялися від наших. Можливо, саме тому я й взялася за такий досить масштабний проект, як історичний роман "Тисячу років тому".

Багато того, про що я дізналася в процесі збору інформації, викликає бажання поділитися з читачами. адже в книгу всі цікаві факти та подробиці не вмістиш. вона обмежена сюжетом і не дуже годиться ламати динамічність оповіді довгими відступами та роздумами. Принаймні, я сама не люблю такого в художніх  творах. Але в блозі чому й не пофілософствувати, правда?

Тому я б хотіла кілька слів написати про роль жінок у тогочасному руському  суспільстві. В багатьох наших сучасників складається стереотип, що в епоху феодалізму жінки були цілковито безправними і повністю залежними від чоловіків. У численних романах, автори яких фантазують на теми середньовіччя, простежується подібна тенденція. І справді, в багатьох країнах Західної Європи ( не кажучи вже про Схід) жінкам жилося нелегко.

Але в епоху Давньої Русі ставлення до жінок було досить прогресивним. Можливо. це прийшло зі Скандинавії, адже на той час існували тісні зв'язки між цими країнами і в плані династичних шлюбів. що можна бачити й у моєму романі. Так, наприклад, у Швеції, як я вже писала. жінки багато в чому мали рівні права з чоловіками - наприклад, отримували спадщину, якою могли самі розпоряджатися. Коли помирав конунг. у якого були неповнолітні діти, то їм не призначали регента-чоловіка, а  до їхнього повноліття правила державою їхня мати ( проте за тієї умови, що вона не виходила вдруге заміж). 

Цей самий звичай ми бачимо й на Русі. коли після загибелі князя Ігоря, син якого був на той час ще малий, державою тривалий час повноправно керувала княгиня Ольга. Я не буду про неї детально розповідати, бо про це можна прочитати на початку мого роману  "Тисячу років тому", проте не можна не зазначити, що Ольга вела дуже виважену і мудру державну політику, тож і ввійшла в історію як перша руська княгиня, ім'я якої дійшло до наших днів і яку було возведено до рангу святих ( до цього просто не збереглося жодного згадування жінок у тогочасних хроніках і літописах).

А героїня мого роману "Тисячу років тому. Лицар і королева" - дружина київського князя Ярослава Інгігерда ( Ірина) - теж була добре відома, про її життя і діяльність залишилося чимало згадок в історичних документах. Це свідчить про те, що вона брала активну участь  в управлінні державою, займалася благодійністю, одним словом, кажучи сучасною мовою, була достойною "першою леді", а не сиділа взаперті в теремі, як це буде згодом  з дружинами князів  уже в Московському та інших північних князівствах. Більше того, як свідчать очевидці, Ірина навіть мала власне військове формування і нерідко їздила в походи разом із чоловіком. Деякі літописці стверджують, що саме завдяки їй було укладено мирну угоду між Ярославом та його племінником князем полоцьким Брячиславом, котрий  виступив проти дядька, але тут Ірина взяла на себе роль "миротворця" і  їй вдалося залагодити конфлікт.

Саме про цей епізод ви можете читати в новому розділі роману  "Тисячу років тому. Лицар та королева", який щойно з'явився на сайті. Запрошую до читання! А ще буде дуже цікаво почути вашу думку про роль жінки в українському суспільстві у різні часи та про  те, які ваші улюблені історичні діячки, котрі боролися за права та свободу жіноцтва чи проявляли незалежність від чоловіків.

Ось так побачив образ Ірини - Інгігерди художник О.Транковський. Вона щось обговорює з чоловіком, а також військовими і духівництвом. 

А це історична реконструкція зовнішності княгині, яку зробили вчені, дослідивши її останки ( на час смерті Ірині було близько 50 років).