Добрий вечір!
Ще вчора хотіла написати цей блог про те, що рада тим 200 особам, які відстежують мою сторінку, але, поки збиралася, їх вже стало 201.

Звісно, у порівнянні з тими авторами, які мають по 2 тисячі з хвостиком - це надзвичайно мало за два роки, що я тут. Та серед цих людей я знайшла справжніх друзів і просто поціновувачів, які надихають, підтримують й змушують писати далі.

У кожного автора свій шлях. Я рада усім, хто долучився, хто читає і коментує мої твори. Я завжди відкрита до спілкування, охоче відповім на питання щодо творів чи творчості (мої контакти та сторінки є у графі "Про мене").

На честь такої події я не могла не приготувати оновлення свого твору "Така собі відьма" у жанрі гумористичного фентезі.

- Клятий ритуал! - вкотре вилаялася я, коли раптом почула легке покашлювання.

Миттєво озирнувшись, я не помітила нічого. Але навпроти мене раптом блимнуло ніби два малесеньких вогника. Я з переляку зробила крок назад і ледь не впала, перечепившись через камінь чи, може, шматок асфальту, що лежав обабіч дороги.

З темряви виступила фігура. Освітлена місячним променем, на мене дивилася згорблена стара, що спиралася на ціпок.

- П-пробачте, а де тут цвинтар? - ляпнула я і відразу пожалкувала про це. Ну що робити дівчині самій на цвинтарі серед ночі?

Тому запрошую, вже починається магія!
А в кінці глави пропоную вам невеличку відгадайку)

Бажаю усім гарного вечора!

З любов'ю,

Ірина Ярошенко.