Скарби, котрі я знайшла на Букнет)) №2

Кажуть, робити добрі справи приємно. Я переконалася в тому, написавши свій перший блог з рекомендаціями. Відчуття й справді було теплим та принесло мені естетичне задоволення. Тому надумала я, що поповнюючи свою букнетівську поличку цікавими книгами, продовжу ділитися враженнями про них і з іншими жителями нашого літературного острівця під назвою Букнет))

Бачила я тут думки, що рекомендують у своїх блогах зокрема чи в основному тих, з ким давно дружать/товаришують/спілкуються. Як на мене, то нічого в тому поганого нема і цілком доречно сказати: «А чом би й ні?!» Проте, я ще не маю тут так багато друзів(сподіваюся, то все ж потроху змінюватиметься), тому мої рекомендації будуються не лише на тісному знайомстві з авторами. Багато кажуть, що в рекомендаціях тільки мед і навіть крапельки дьогтю нема. Маю думку, що рекомендація пишеться саме на той твір, що дуже сподобався, аби поділитися ним з іншими та розповісти чим саме він захопив. А не навпаки. Саме так і планую робити у своїх блогах))

І як авторка, і як читачка, я купаюся в різних жанрах. Мені до душі і романтична казка про кохання, і стискаючий крижаними пальцями серце трилер, і глибокий історичний роман, і фентезійна легенда з надприродними істотами, і навіть космічна епопея з карколомними подорожами на зорельоті. Для мене головне, аби книга захопила з першої сторінки і не відпустила до останньої. Якщо відчуваю душу автора, вкладену в кожне слово твору — все, я вірний читач до останньої крапки.

Отож, сьогодні хочу поділитися двома книгами, котрі саме такі.

Першою книгою, котру прочитала на Букнет, стала історія жінки, що кинула виклик всім існуючим канонам вікторіанської Англії і саме цим підкупила)) Мова моя зараз про «Хайгейтський привид» Марини Гайдар.

(тут у нас картинка)

Хайгейтський привид — це те, що до душі всім шанувальникам похмурого, дещо містичного та краплю моторошного Туманного Альбіону. Це неймовірні прогулянки старовинним нічним цвинтарем, це таємниці, котрі ховаються на пожовклих сторінках листів, написаних рукою, що вже давно лежить на грудях свого власника під холодною землею, це красиві коштовності, котрі дивним чином опиняються у живих, але котрі точно мають бути поховані з мертвими. Це темні жахачки дитинства, що раптом перетворюються на жахливу реальність у дорослому житті.

Якщо до душі лоскотання нервів, якщо не боїтеся тіней, що згущуються за спиною, якщо не лякає крик нічних птиць в ту мить, коли прямуєте навпростець додому, через старий погост — ця книга точно для вас…

Другою книгою, якою маю бажання поділитися, є історія, котру не просто читаєш, а смакуєш та насолоджуєшся, наче витриманим італійським вином. Мову веду про «Норткерр» Тані Гудими.

(тут у нас картинка)

Норткерр — це історія, в котрій реальність настільки сплітається з казкою, що мимоволі віриш, та аристократична родина де Керр й справді існує і незримо береже свої таємниці від сторонніх очей. Це сплетіння древнього родинного обов’язку, нестримного кохання, котре понад усе, вірності не на словах, а на вчинках і не лише серед людей, та усвідомлення свого істинного призначення в житті. Це те, що залишає по собі багато роздумів, багато міркувань та відчуття, що кожна людина на нашій землі не випадкова і має свою особливу місію. Головне її вчасно розпізнати.

Якщо захоплюєтесь старовинними замками посеред фантастичної природи, якщо до вподоби розплутувати родинні таємниці та переконуватися що красива легенда, то не завжди просто легенда, якщо бажаєте пірнути з головою у вир справжнього кохання і Кодекс Честі для вас не просто красиве словосполучення — ця книга точно для вас…

І знову дві зовсім різні історії: за змістом, жанром, стилем та відчуттям, але до котрої з них ви не зазирнете, я переконана, залишитеся під неймовірним враженням.

Читайте, бо воно того варте!

Всім дякую за увагу та бажаю багато гарних книжечок))