Флешмоб «я особливий автор»

Дякую Марко Войт за передання естафети в цьому прекрасному флешмобі від Мар'яни Долі ! Для мене він надважливий, бо я не вмію себе хвалити, як автора чи навіть, як людину. Але спочатку не про це.

Я вчитель історії, який жодного разу не працював за фахом. Мабуть, таких як я, більшість в країні. Я народила одразу по закінченню університету і вирішила, що от мій час "знайти себе", бо ж коли як не в декреті? Час йшов, моя дитина геть не з тих хто мирно спить пів дня, отак пройшли мої перші півтора року. І я схопилася за фото(я досі не полишаю цю ідею, але спочатку потрібно заробити на неї), подруга позичила мені дзеркальний фотоапарат і я почала знімати друзів та знайомих(отут почались перші похвали, які мені було некомфортно приймати), я шукала безкоштовні вебінари, уроки від професіоналів також допомагала подруга-фотограф, але я зрозуміла, що "вирісла" з цієї техніки, що є. І трохи закинула цю справу, продовжуючи мляво переглядати різні уроки.

Через деякий час, я натрапила на російську авторку Літнету та прочитала її кілька книг, коли час прийшов шукати інші історії, я вирішила заглянути на українську версію Букнет, чітко переконана, що українські автори не вміють писати хороші романи. А все тому, що п'ять років тому, я їздила до свого, тоді ще хлопця  в АТО(він служив добровольцем) і в потязі читала романи Ві Кілленд і подібних авторів, пошуки хорошого українського роману завершувались давно зачитаними до дірок Люко Дашвар та Ірени Карпи. Так от, на букнеті я знайшла двох чудесних авторів Устину Цаль та Інну Камікадз . Саме вони зародили бажання шукати щось цікаве на цій платформі. Так я перечитала вже безліч авторів, вже популярних та тільки починаючих.

Але як я дійшла до того, аби стати автором? Ще в школі я писала казочки і різну коротку прозу. Казку навіть роздрукувала і показала вчительці української мови, яка тоді мене заохотила, але сказала про надмірну кількість помилок. З тих пір моє письмо трохи підтягнулось та дякую Language tool за допомогу в редакції. Я закинула ті історії та зовсім забула. Але мені часто сняться сни, ніби сценарії якогось фільму, довго й нудно мурижу ті думки. Можу ходити й винашувати цю історію досить довго. Та нікуди не записати. Та я прчала говорити про це боизьким, в першу чергу сестрі та боизькій подрузі. Тоді я помітила, що можу сама викласти свої твори. От тут був переломний момент, саме так з'явилася моя перша історія, після затяжної перерви "Мій бос". І в голову полізли ідеї, які я досі бережу в черенетка і до яких поступово приступаю. А все чого? Бо коментарі і зірочки на сайті, показали, що мої історії комусь цікаві. Але мене все одно терзали(та й продовжують) думки, що я пишу прісно, що мій посил не розуміє читач. Кажуть самобичування закладене в українцях, то в мені більша частина.

Але я тут ніби хвалити себе мала:) Тож приступлю:

На Букнеті, як автор, я менш ніж місяця(16 числа буде як першу главу побачив "світ") та вже маю 49 відстежувачів та 120 читачів. І знаєте, це капець як приємно!

"Мій бос" за цей час отримав 110 зірочок. Він перший у рейтингу "Кохання і зрада", нехай з 24 книжок, але ж все одно, приємно!

"Крихітка" спін-офф до книги "Моє ім'я Весна" все своє існування(а це 6 днів) знаходиться в "Гарячих новинках", а від цієї новини мене трусило і я навіть плакала. Отак емоційно переживаю:) Ця історія третя в рейтингу "Молодіжна проза".

Отакі мої маленькі великі надбання.

Хочу передати естафету молодим( в плані починань) авторам Зоріанні Брайт та Леї Лісбон ❤️