Озирнувшись, я зауважила, що він більше не біжить і від цього мені стало не так весело. Я знизила швидкість.

Цікаво... Чи зможу я обдурити його?

Так, для початку потрібно використовувати особистість того, кого я досить добре знаю, і спробувати вжитися в його образ....

Хм... Але підходити самій якось не дуже добре. Це хлопець має підходити до дівчини, а не навпаки.

А образ, в який я вживуся, буде...

— Ви, мабуть, втомилися... Всю ніч бігали за мною уві сні, — раптом почула я біля себе.

Хлопець вже порівнявся зі мною. А підкат його був такий собі. Так. Вішатися на шию не треба. Треба його ще більше зацікавити...

— Так Ви просто капітан-очевидність... — я посміхнулася, в моєму голосі чулися нотки пустощів. — Тільки бігала не я за Вами, а Ви — за мною. І зауважте, не уві сні, а наяву. І взагалі, я не знайомлюся на вулиці...

Так, десь такою я і уявляла собі поведінку цієї Саші, яка виводила мене з себе одним своїм існуванням. Тупа кокетка-блондинка, ось вона хто...

— Гаразд-гаразд... — він підняв руки, ніби здається. — Давайте не будемо знайомитися, пройдемо повз один одного і Ви не дізнаєтеся, що мене звуть Сем, а я не дізнаюся, як звуть Вас. — хлопець підійшов ближче і трохи нахилився вперед, до мого вуха, щоб продовжити вже пошепки. — Ви втратите мене, такого доброго, веселого, красивого, а я втрачу неповторно-божественну Вас. І ми не зможемо провести всі прекрасні хвилини і години разом, а дні, проведені разом, будуть здаватися для нас лише секундами. Ви згодні?

Я вже хотіла врізати йому в морду за те, що він порушував мій особистий простір, але замість того лиш посміхнулася трохи ширше і заправила пасмо волосся, що вибилося з хвоста, собі за вухо. Пам’ятай, Яро, зараз ти не Яра а, припустимо Анжела, а поведінкою — Саша.

— А Ви наполегливий... — напівпошепки сказала я. — Мене звуть Са...Анжела.

Читайте мій роман "Мій дегустатор"  прямо зараз!