Доброго вечора.

Дорогі читачі, хочу сказати, що завдяки вашій підтримці, мені вдається писати нову книгу «Особлива пацієнтка» трошки швидше. Тому, по можливості, буду старатися радувати вас продовженнями щодня. Ваша активність дуже надихає.

Ця історія захопила мене навіть більше, ніж я думала на початку. Тому, цілком можливо, що вийде не маленькою. Хочеться якнайкраще розкрити непрості життєві ситуації героїв. Але, побачу, як підкаже натхнення. Дякую всім, хто читає мої книги, коментує і дарує зірочки та нагороди. Це надзвичайно тішить мене.

Кілька цитат з майбутніх розділів:

  «Я мовчки милувався, як Каріна сидить на ліжку, пильнує дитячий сон. І стояв би так ще не знаю, скільки. Не хотілося ворушитися. Нарешті Каріна поглянула на мене. Збентежено, розгублено. Підійшла. Я теж розгубився. А потім... Не дуже розуміючи, що роблю, охопив жінку двома руками. Пригорнув до себе, ніжно погладжував по спині, по волоссі. Вона не пручалася. Мовчки стояла, важко дихала. А я... Мені здалося, що то не я її заспокоюю, а вона, сама того не усвідомлюючи, наповнює мене якоюсь дивною силою, енергією. Як давно я хотів відчути її в своїх обіймах. Торкнутися її волосся. Жадібно вдихаю його запах, перебираю пальцями. П‘янію. Що ж це? Зовсім нові, незнані відчуття. Хочеться міцно – міцно згорнути в обійми цю маленьку дівчину, захистити від всього світу.

 Ми ніяк не могли прийти до тями. Каріна приклала обличчя до моїх грудей, а я ніжно витирав її сльози, що беззвучно котилися по щічках.»

***************************************************

«̶ Ага... Ще скажи, що тобі взагалі байдуже до всіх тих молоденьких медсестричок і пацієнток, які біля тебе завжди крутяться. Любомире, вибач, але не віриться. — сказала впевнено. Він грайливо засміявся. Зараза, так спокусливо, що я ще більше переконалася, скільки жінок можуть ним цікавитися.

̶  Каріночко... Я... Не знаю, як тобі це пояснити. Чесно.

̶  Як не пояснюй, навряд, чи я повірю.

̶  Нечемнота. — засміявся.

̶  Я? Ні!

̶  Ну, добре. Ти не є не чемна. Вибач. Ти не винна, що розчарувалася. Каріночко, спробую щось тобі пояснити.»

*********************************************************

  «Коли Світлана повернулася додому, ціла квартира тонула в ароматі свіжого пісочного печива. Дітвора весело щебетала, наминаючи смаколики нашого спільного виробництва. На ротиках вуса від молока, щасливі посмішки. А біля них ще щасливіша тьотя Каріна, яка вперше в житті спекла печиво.»

З любов’ю, Лана Іссан