Оновлена редакція твору "Помста Чародія" 1.

Вітаю!

Оновлена редакція твору "Помста Чародія" вже опублікована. В цілому, сюжет збережено. Детально розкрито деякі моменти, які не було враховано у скороченій версії.

Хочу подякувати пані Наталії Девятко за допомогу і потужне натхнення, завдяки якому я і наважилась на оновлення твору. Вдячна за знову пережиті мною емоції поруч з улюбленими героями.

Знаю, що багато хто не любить перечитувати твори по кілька разів. Я ціную Вас та Ваш час і з розумінням ставлюся до цього. Тому, надам деякі уривки, які вважаю вагомими.

У попередній версії твору не було описано появу такого персонажу, як Карга. Отже, цей допис присвячується їй, Прадавній Сутності, яка є ненаситною до магічних сил і яка додала героям переживань та випробувань.

Уривок:

"...У таверні на околиці Тенебрису було, як завжди, гамірно, що ніхто не помітив нового відвідувача, який швидко підійшов до стійки і замовив кухоль теплої хмільної настоянки. Миттєво висушивши п’янкий напій, замовив ще один і сів за вільний стіл у кутку таверни. 

Заспокоївшись, поринув у роздуми, вже без поспіху смакуючи свою настоянку. Його думки, вируючи як ураган, будували різноманітні схеми визволення Вічного зі Світлого полону, але, на жаль, всі варіанти розбивалися вщент. Ніякий із вигаданих ним способів не підходив. "Найбільша проблема – потрапити у світлу в’язницю. Наступна – розчаклувати грати. Ще одна величезна проблема – мого резерву не достатньо для використання сили необхідного рівня… Де я можу знайти потрібні мені сили?" - роздирали його голову думки.

Після третього кухоля хмільного напою, ватажок темного заколоту, Калдіус, сп’янів і його думки направили його хибним, на перший погляд, шляхом: "Необхідний рівень сили можна отримати, якщо… Ні! Гравібус заборонив її звільняти… Але без неї я ніяк не допоможу йому. Ризикнути чи ні? Що ж робити? Я маю визволити Вічного, чого б мені це не коштувало".

Калдіус знає, що існує прадавня сила, яка може допомогти йому, проте Гравібус поховав її кілька століть тому і наказав не звільняти, бо вона може поглинути магічні сили всіх, кого зустріне на своєму шляху. Ця сила - ненаситна і харчується магією, саме тому Гравібус і сховав її, витративши на це добру частину свого темного резерву, проте сили напівбога він не застосовував, тому звільнити її Калдіус зможе і самотужки.

Де знаходиться місце поховання він знав і це не давало йому спокою. Також він знав, що саме потрібно для вивільнення цієї Сутності. "Наразі небезпечно приймати рішення. Необхідно протверезіти, ще раз все обдумати, а вже потім діяти" - подумав Темний і направився, хитаючись, у кімнату, за яку заплатив разом з випивкою. Краще залишитися непомітним у цьому, забутому місті, ніж повертатися додому після невдалої спроби заколоту. Він ясно розумів, що закляття імперського головного охоронця можуть розговорити майже кого завгодно і, якщо хтось його зрадив, то перше місце, де його будуть шукати – це маєток у центрі Теребрису.

У коридорі, на другому поверсі таверни, де було кілька кімнат для постояльців, Темний зустрів молоду жінку у відвертому вбранні, яка розважала чоловіків-відвідувачів. Вона саме виходила з однієї з кімнат. Зустрівшись поглядами, вона, застосувавши свої чари зваблення, запропонувала розважитись. Чоловік, відчувши вплив чарів, погодився, подумавши: "Ти знадобишся мені завтра, можливо. Та не для солодких утіх. А сьогодні я залюбки піддамся твоїм чарам". Обійнявши красуню, завалився у кімнату і зачинив двері на замок, наклавши на двері закляття, щоб ніхто не зміг їх відчинити ані ззовні, ані з середини, окрім нього.

…На ранок, протверезівши, Темний вирішив діяти. Звільнення безтілесної Сутності – єдине правильне рішення з усіх існуючих. Тому, приспавши жінку, яка сама напросилася до нього вночі, вирішив, що вона ідеально підходить йому для здійснення темного плану. Залишивши у ліжку свою жертву, перемістився в коридор, не відчиняючи двері кімнати і, попрощавшись з господарем таверни, зробив вигляд, що пішов геть, проте попередив, що повернеться пізніше, тому заплатив ще за один день. 

Вийшов надвір, гучно зачинивши за собою важкі двері таверни, обернувся кругом, перевіряючи, чи хтось його бачить. Не зустрівши нікого, перемістився назад до кімнати, де жінка поволі приходила до тями.

- Красунчику, ти повернувся? – сонним голосом запитала, побачивши його.

- Так, хутко піднімайся! – гримнув він і показав рукою, щоб та підводилася.

- Чого ти? Чому кричиш? Краще йди до мене… - грайливо похлопала по простирадлу.

- Одягайся і підводься вже! Часу немає гратися, - крикнув і кинув у неї одежу.

Жінка, не розуміючи такої зміни у настрої чоловіка, адже вночі вони весело провели час, одяглася і дивилася на нього з-під лоба. Жестом він показав їй, щоб підійшла. Його обличчя було настільки страшним, що вона слухняно встала і, все ж, підійшла. Він боляче схопив її за лікоть і притяг ближче до себе. Жінка, розуміючи, що чоловік надумав зашкодити їй, вирвала руку і побігла до дверей, та відчинити не змогла. Здогадавшись, що двері зачакловані й ніхто її не почує, розвернулася до нього і благальним тоном попросила відпустити.

Калдіус повільно підійшов до неї та поклав свою важку долоню їй на голову. Вона заклякла і під дією його магії вже не змогла поворухнутися. Його губи поволі рухалися і жінка розчула легкий шепіт мертвою, давно забутою, мовою, заплющила очі і чекала смерті, чи що там він задумав з нею зробити. Її магічні сили були слабкими, що ні відбити, ні протистояти його заклинанням вона не могла.

Дочитавши закляття, чоловік повільно спускав долоню на її обличчя, перетворюючи її на щось. Вона відчула від’єднання від свого резерву, який був повний, але після заклинань, наче застиг. Темна сила, яка дотепер вирувала в ній, також застигла. Відчувалась лише холодна пустота і безвихідь.

Коли чоловік закінчив, подивився на своє творіння і прошепотів:

- Тепер ти готова. Рушаймо! - повільно провів пальцем по її щоці і хижо посміхнувся.

Він обхопив її за пояс і, як ляльку, поклав собі на плече. Вона не пручалася і, взагалі, вже нічого не відчувала, бо була заморожена, наче й нежива зовсім. З непритомним тілом Калдіус зник з кімнати і перемістився до лісу.

Темний впевнено йшов лісом, у якому навіть стежок немає. Підійшов до старого дерева, яке поволі вмирає від того, що поховано під ним. Вже кілька століть це дерево не родило жодного плода, жодного листка, а просто стояло і сохло під дією отруйної сили.

Однією рукою все ще тримав жінку, а іншою зробив круговий рух і примусив дерево нахилитися долі так, що його масивне коріння з тріском підняло землю під собою. У ямі, яка утворилася, знаходилися кам’яні сходи, які вели глибоко в мертву землю. Темний зі своєю жертвою спустилися сходами і опинилися у невеликому погребі-склепі, де посередині стояв великий камінь. При наближенні живих істот він почав випромінювати примарне, ледь помітне зелене сяйво. Те, що поховано в камені, відчуло магію темних і проявило себе легкою вібрацією, яка легкою хвилею пробігла склепом.

Чоловік посміхнувся сам собі, задоволений тим, що безпомилково віднайшов це місце, кинув жінку на підлогу і дуже швидко піднявся наверх, залишивши жертву у непритомному стані. Помахом руки повернув дерево у звичний стан і пішов геть, подумавши: "Усьому свій час…"

***

Калдіус з’явився у маєтку Вічного в Патоесі, щоб добути давній артефакт, який допоможе здійснити задум по визволенню Гравібуса. Зайшовши до вітальні, побачив інших Темних, які наразі щось обговорювали. Відчувши наближення незваного гостя, Темні приготувались до атаки, створивши вогняні кулі у своїх долонях.

- Темного дня, шановні! - сказав Калдіус і підняв руки, показуючи, щоб ті прибрали вогонь.

- Темного дня, Калдіусе! - майже в один голос відповіли побратими і загасили вогонь. - Вибачте, всі на нервах.

- Що відбувається? Що за збори? - загрозливо подивився на побратимів Калдіус, бо його не попередили про зібрання.

Темні пояснили цю незаплановану нараду тим, що щойно дізналися від одного слуги Волена, якого переманили на свій бік, погрожуючи вбити, що Темний Імператор збирається відіслати одного свого вірного підданого на Світлу сторону для проведення якогось спільного зі Світлими ритуалу. Всі усвідомлювали, що цей ритуал, можливо, стосується Гравібуса, тому обговорювали можливість завадити Світлим і визволити, нарешті, Вічного.

Калдіус дізнався хто саме має їхати на Світлу сторону і коли. Подумав хвилину і впевнено сказав:

- Я все владнаю. Де живе Воленів підданий?

Отримавши необхідну інформацію, Калдіус піднявся на другий поверх маєтку, зайшов до кабінету Гравібуса і зачинив за собою двері. Де знаходиться артефакт і як його дістати Гравібус раніше пояснював Калдіусу і надав доступ на той випадок, якщо із самим Вічним щось трапиться. На думку Калдіуса, саме зараз – той самий випадок і він має діяти.

Підійшовши до портрету Вічного, який красувався на стіні, почав шепотіти закляття появи. Раптом, кулак намальованого Гравібуса розкрився і на долоні матеріалізувався ключ з величезним білим каменем у вигляді черепа. Калдіус схопив артефакт, сховав його у кишеню і, швидко попрощавшись з побратимами, вийшов із маєтку. Наостанок крикнув:

- Не втручайтеся! Я сам все влаштую! - з цими словами зник і перемістився до мертвого дерева у темному лісі.

Відкривши прохід, спустився до склепу. Жінка лежала непритомна у тій же позі, як він її залишив минулого разу. Витяг з наплічної торби одяг, який прихопив з кімнати прислуги у маєтку Вічного і переодягнув жінку, бо те, у що вона була одягнена, не личитиме Прадавній.

Підійшов до каменя, який, наче відчувши артефакт, засвітився яскравіше. Направив руку на камінь, промовив закляття і той гучно тріснув, розколовшись навпіл. Уламки розлетілись у всі боки В середині стояла невелика металева чорна скриня, на якій засяяли слова застереження давньою мовою. Темний прочитав вголос: "Стережися сили всепоглинаючої". Роздивився скриню з усіх боків, де красувався один і той же напис, але щілини для ключа не побачив.

"Дивно…" - сказав сам собі і дістав ключ. Підніс до скрині і раптом на одному з боків напис згас і з’явився отвір. Обережно встромив ключ, повернув його, не піднімаючи кришку, поставив скриню біля непритомної жінки і відійшов подалі. Клацнув пальцями і скриня відчинилась, тихо скрипнувши.

Почувся легкий вий, схожий на звіриний і зі скрині, поволі, виступив зелений туман, схожий на дим. Склеп наповнився нестерпним смородом. Туман, відчувши жінку дуже повільно направився до її обличчя, а потім пройшовся по всьому тілу, наче обнюхуючи і приміряючи її непритомне тіло. Пролунав пронизуючий крик нізвідки і різким, точним рухом туман увійшов у тіло жінки. Її очі відкрилися і на них відбився жах і біль. Тіло жертви почало викручувати у неприродних позах, що супроводжувалося хрустом зламаних кісток. На очах Темного молода, вродлива жінка перетворювалася на стару Прадавню, про яку він чув з давніх, забутих сьогодні легенд.

Закінчивши трансформацію, Прадавня підвелася і, відчувши присутність ще одного Темного, різко повернула у його бік голову. Темний відсахнувся, побачивши те, що за його допомогою щойно з’явилося. Моторошні очі, великий ніс. Шкіра зморщена, що від примарного світла, яке ледь потрапляло з поверхні, здавалась сіро-зеленою.

Підняла на Темного руку і почала витягувати з нього магію. Від болю, який розривав його груди, Калдіус впав на коліна і, зібравши всю силу закричав:

- Зупинись! Я вивільнив тебе! Маю до тебе угоду! – і голосно закашляв.

- Говори… - сухо сказала Прадавня і опустила руку, припинивши харчування.

Темний підвівся і прочистивши горло розказав для чого звільнив її і запропонував їй назвати ціну допомоги, пояснивши, що готується наступ на Кларас і Вічний повинен бути звільнений з полону. Самотужки йому не впоратися, необхідна її сила, якою Прадавня Сутність може поділитися.

- Ти вважаєш, що після того, що зробив зі мною Вічний, я погоджуся співпрацювати? - нервово запитала Сутність з тіла вже старої жінки і продовжила більш-менш спокійно, - я подумаю і сама знайду тебе. Скоро…"