- Це була історія кохання, яку співали у кожному краї. Геда і Вортімер, - зітхає старша леді праворуч. - Ми всі уявляли себе ними. Шкода, що так швидко минулося.

Її хором підтримують оточуючі. Дехто починає згадувати уривки строф.

- Моя нянька розповідала мені цю баладу в дитинстві, - шепоче поруч ніжний голос. – Батько колись почув, розсміявся і сказав, що найкращим підтвердженням цієї історії кохання є шрам на горлі Вортімера.

Іргіс. Говорить вона досить тихо, і принцесі не чути. Рука лежить на моєму предпліччі – підійшла вона зовсім нечутно. Варто було дати запідозрити, що риба може зірватися з гачка – і от, діва моїх бажань поруч, мало не горнеться до мене.

- Як цікаво, Іргіс. Я вже не сподівався побачити тебе поруч.

- Хіба ж ти хотів? - вона відпускає мою руку і ображено відвертається.

Ми відходимо вбік від компанії. Цікаво, Іргіс достатньо довіряють, щоб дозволити діяти на власний розсуд? Беру її за руку і веду анфіладою парадних залів, і Іргіс слухняно йде за мною.

- Що ти хотіла мені сказати? – питаю, знайшовши відносно усамітнене місце – засклений балкон, завішений важкими темно-синіми шторами від залу.

Іргіс не відповідає, а підходить близько-близько. Кладе руки мені на груди і підіймає величезні очі. Вони неймовірно гарні – як у русалки, незвичайного бірюзового відтінку. Ніби блакитні, але з зеленкуватими тінями. Але такі ж холодні, як дзеркала – зсередини не пробивається жодна думка, жодне почуття. Вона просто стоїть, вичікуючи, коли подіють її чари. І я схоплююсь, що ж справді, мають подіяти. Нахиляюсь до губ… Іргіс відповідає, обіймає за шию… цілується вона аж надто вміло, але засліплений коханням бовдур не повинен помічати деталей, а натомість повинен втрачати голову. Я й втрачаю. Нехай сама зупиняє… я мріяв про це роками, це мій реванш.

Звичайно, вона це робить. Тоді, коли на її думку, я мав би остаточно втратити здоровий глузд.

- Чекай! Мірган, чекай… - впирається в мене руками і пробує відштовхнути. – Ми не можемо зараз… що ти робиш!

Проте погляд у неї тріумфуючий, але Іргіс підкреслено-обурено вивертається з моїх рук і відходить в протилежний кінець балкона. На блідому зазвичай обличчі горять плями рум’янцю, вона поправляє зачіску і одяг.

- Не розпускай руки, інакше я нічого не скажу! Мірган… - я піднімаю брову, - ти думав про те, що я тобі говорила минулого разу? – тепер погляд напружений.

• - Тут немає про що думати, і свою відповідь я тобі дав. Ти уникаєш мене всі ці дні, хоч якщо вірити твоїм словам – мало б бути навпаки.

- Я не навмисне, просто не можна показувати свої почуття, поки батько не прийняв рішення. Він вважає тебе перспективним, але не хоче, щоб вас пов’язували один з одним.

Я повільно підхожу і нахиляюся над нею. Іргіс неймовірно прекрасна і невимовно отруйна.

- Якщо твій батько вважає, що можна водити мене на мотузочці, не даючи особисто ніяких обіцянок, наче недосвідчене щеня, то він помиляється. Мені потрібні тверді гарантії . І таємні заручини – не те, що мене влаштує.

- Гаразд! Гаразд, я скажу, що ти вимагаєш перемовин і угоди. Але ти справді… справді вирішив це зробити?

Я мовчу якийсь час. Іргіс напружено дивиться мені в очі. Вивчає. Як гравець, що намагається вгадати карти противника.

- Вибір Седріка зробив це для мене простим. Мозгул не можна підпускати до влади. Але ми з тобою маємо отримати з цієї ситуації все, що можемо, чи не так? Ти будеш моєю дружиною і співправителькою і твій батько мусить із цим погодитися заздалегідь.

читати тут