Кулінарний флешмоб

З легкої руки Ірини Ярошенко  і отримавши естафету від Оксани Кириченко я пішла шукати, що у моїх творах є з куховарства. Схоже кухня то не моє, бо навіть своїх персонажів я годую або дуже скромно, або вже готовими стравами. А ще раптом з’ясувала, що готують в моїх творах чоловіки частішеJ

Отож  в мене все скромно. Віднайшла одну сцену годування в «Зустріти світанок» і одну ситуацію з приготуванням їжі в «Сонячному кошеняті»

  уривок з «Зустріти світанок»

"–А що в тебе в холодильнику миша повісилась? – здивувалась дівчина, як тому, що красень знову перейшов на Ви, так і заяві, що в нього дома нічого їсти. Вони ж наче тільки но щось з другом гризли, про що красномовно сповіщала порожня таця з крихтами. Саме поглянувши на неї, Віка усвідомила, що страшенно голодна.

– Шановний, я не знаю, що у вас тут вважається образою, а їсти хочу, і у виборі страв я, зазвичай, не дуже перебірлива. То що є? Пред’являй, – дівчині набрид цей цирк з «реверансами». У спальні  Фонг був наче більш природнім. Чи то їй здалось?

Чоловік покірно, наче його відправляють на ешафот, поплівся до однієї зі стін, посунув якусь панель і почав викладати на стіл (така собі дерев’яна пляма на ніжках) свої запаси. Судячи з асортименту, миші тут могли померти хіба що від переїдання.

Більшість тарілок були квадратними, а самі страви виглядали наче готові до подачі ресторанні  делікатеси, та й асортимент був широкий. Не царський обід на 130 страв, та все ж нагодувати одну скромну жіночку вистачить з головою. На сьомій чи восьмій варіації «недостойної їжі» Віка не витримала.

–Ти знущаєшся? Ось все це, що має такий аромат, що можна слиною вдавитися, я не маю права їсти?

–Це проста їжа… Архаі подібним не харчуються.

–Можу отруїтись?

–Ні…

–То в чому проблема?

–Подібні страви не достойні вашої уваги…

–Так, шановний, я не народилась зі срібною ложкою в роті, тож, мені головне, аби їстівне. Будемо вважати, що я не вередлива і напрочуд голодна гостя, а голод, як відомо, не тітка, – махнула рукою Віка і, перемістившись до смішного столу, приглядаючись до однієї з незнайомих страв, уточнила, – Це що таке? – вказала пальчиком на найближчу напівпрозору тацю з двома шматками чогось явно м’ясного, политого рожевим соусом  та  прикрашеного симпатичними червоними листочками, схожими на салат.

–Південний пальмус під соусом юрамі, з листями червоної лімії, поряд запечена вергавська міль…

–Чудово, от з нього й почну. А ти поки що мені розкажи, хто такі ці пальмус з лімією і міллю, – Віка рішуче посунула до себе тарілку і, взявши запропоновану тризубу виделку, спробувала. Ну й назви. Пальмус… якась міль… Метеликів вона ще точно не їла. Якщо в них така міль, страшно уявити, які тут птахи. Щоправда назвати страву максимально претензійно полюбляли всі ресторани, а ці смаколики геть не схожі на варіант «яєчні по холостяцьки». Цікаво нащо цьому красеню стільки їжі? Запас на багатолюдну гулянку? Не пощастило його гостям, бо у Вікторії прокинувся такий шалений голод, що вона згодна була зараз з’їсти будь-що, навіть гарно проварену халяву чобота. На щастя на такі жертви йти не довелось. Отримане м'ясо за смаком нагадувало запечену червону рибу, салат – він і в Африці салат, трава-травою. Окрім страви за яку прийнялась Вікторія, на тарілках були: красиво засмажена ніжка, схожа на курячу, якесь веселеньке желе з плодами, що нагадували довгі суниці, шматочки чогось, подібного до сирного пудингу, чудна композиція з синіх і жовтих листочків розкладених навколо шматочків м’яса викладеного трояндою, чудні червоні рогалики і ще купа цікавого та ароматного. Виглядало все дуже пристойно. І що він там про недостойність їжі розповідав? Яка ж має бути достойною? Легендарна Амброзія?  

–Південий пальтус – це мешканець Рожевого моря. Досить агресивний, та поживний вид, добувається місцевим населенням у відносно невеликій кількості для постачання у крамниці, що займаються приготуванням харчування для декількох рас. Лімії – рослина місцевої флори, у їжу використовують листя першого суцвіття, надають особливий смак морепродуктам, – між тим покірно перераховував Фонг. Якось навіть занадто покірно, ніби запрограмований робот.

–А ти чого такий дивний? – вирішили уточнити Віка, доїдаючи останній шматочок «агресивного та поживного».

І  уривок з  «Сонячного кошеняти»

"Духмяний аромат смаженої картоплі плив холостяцькою кухнею, доки Ігор звично орудував лопаткою та пательнею, одночасно прокручуючи в голові сюжети двох розповідей, що саме знаходились у нього в роботі. ….

Сонячне кошеня, як хаотичний зайчик, носилось по кухні, все обнюхуючи та уважно вивчаючи. Все б нічого, але це мигтіння та неймовірні пози в яких звірятко застигало (то вверх лапами на стелі, то прогулюючись по горизонтальній стінці холодильника, то по полум’ю газової комфорки) трохи нервувало. Ігор раз за разом стримував себе, щоб не кинутись рятувати цього бешкетника, який примудрявся не лише відволікати поведінкою, а ще й  противно нудіти! І не виставиш же його за двері! Де ви бачили привида, якого зупинять двері?

–Я хочу молока… – вимагально сказала настирна галюцинація, проходжаючись по краю пательні та смішно  тріпаючи вусами.

–Для початку геть ноги від моєї страви, – махнув Ігор рукою, змушуючи звірятко переміститись на стільницю бо, нехай і напівпрозорі, але явно кошачі, лапи на майбутній їжі виглядали не дуже приємно. – А якщо будеш поводитись чемно, то приготую картоплю і тоді буде вечеря у всіх, а не лише в тебе. Чи ти, як король, будеш молочком бавитись, а ми з Люцифером облизуватись?

--То налий і собі, – з барського плеча дозволила тваринка.

–Красно дякую, щоб я без твого дозволу робив, –  жартівливо поклонився кухар співбесіднику. "

Естафету передаю Шаграй Наталії