Що ми відчуваємо, "вбиваючи" персонажів ?
Колись уже піднімала цю тему ( здається, у групі на Фейсбук) - про те, чи важко авторам вбивати героїв і чи часто ми це робимо. А тепер, коли перший том мого історичного роману "Тисячу років тому" підходить до завершення, мені довелося попрощатися з кількома персонажами, що були зі мною практично з самого початку твору, який я пишу уже дев'ять місяців.
І скажу - мені надзвичайно важко було це зробити! Я взагалі людина вразлива і емоційна, тож усі страждання та переживання героїв незмінно пропускаю через свою свідомість, як кажуть, відчуваю на власній шкірі. Учора, дописавши розділ, де йшла мова про смерть однієї з героїнь, я була взагалі в такому душевному "роздраї", що навіть не могла заснути.
Але усвідомлюєш, що так як кожен із нас рано чи пізно піде в небуття, так і персонажі не можуть жити вічно. З історичним твором легше, тому що коли ти знаєш напевно, що ця реально існуюча постать загинула тоді-то й тоді-то, ти легше вводиш цей епізод до свого твору. А коли має померти вигаданий тобою персонаж, от тоді й починаються душевні муки під назвою: "А може, не треба? Хай живе?"
Бо реально, коли ти придумав цю людину, прожив із нею все її життя, а потім власними руками маєш це життя обірвати, стає якось... некомфортно. А у вас виникали такі емоції при написанні книг? І чи бувало, що читачі просили "оживити" улюбленого персонажа? Або ви самі, "похоронивши" когось, потім "воскрешали"?
Для того, щоб краще усвідомити, чи виправданою є смерть того чи іншого персонажа, можна скористатися невеличкою шпаргалкою, яку я "позичила" у спільноті "Клуб Анонімних авторів".
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОй, ця тема для мене дуже актуальна зараз, адже я дуже хвилююся з ього приводу, що скоро доведеться вбити героя. Думаю собі: "А може не треба?". Це надзвичайно важко, я дуже прив'язуюся до всіх своїх персонажів і навіть другорядних вбивати не люблю. Часто буває таке, що від початку думаю вбити, а врешті передумую і повертаю сюжет іншою стороною, залишаючи життя герою)) От не люблю вбивати, геть не люблю!)))
Мар'яна Доля, =)))))
Насправді я ще нікого не вбивала з таких більш-менш важливих героїв. Та, задумавши книгу з нещасливим фіналом, я задумалась над тим, як вбити героїню. Я її полюбила. Може, й читачі її полюблять. Може, не варто? Вона ж заслужила на щастя...Та рано чи пізно вона вмре. Треба зробити смерть єдиним виходом, який можливий. Зробити смерть виходом, який буде кращим у певній ситуації, бо інакше вбивство героя буде сумним і безглуздим.
Ось так я ревіла над смертю лікаря, хворого на рак, не пам'ятаю в якій книзі, а потім до мене дішло: йому, може, так і краще? Може, він досяг усього, що хотів, і далі його життя б здавалося порожнім, наповненим лише хронологією?
Ну, якось так.
Мар'яна Доля, Дякую :)Частіше за все, смерть навіть не дуже близької людини впливає або навіть змінює іншу людину, тому і в книзі, як на мене, вплив смерті буде величезний. Особливо якщо це геройська смерть. Вона завжди знайде, чому навчити)
А як на рахунок смерті головного героя
Мар'яна Доля, Таки да,
Вбиваю... Каюся, вбиваю.. Якщо жанр, авжеж, відповідний, і це не просто жіночий романчик типу моєї "Барбі" або "Блокбастеру"))
І в "ВІЛ. Моя боротьба", і в "Магічне кохання. Турнір на виживання" будуть помирати ключові персонажі.
Мар'яна Доля, ахахаха))) ну це так... поки пишуться друг-треті частини, хтось точно буде живий... а в кінці ще побачимо)))
У мене заплановане убивство в наступній книзі:)))
Інна Камікадз, Звучить загрозливо))
Відомий драматург Євген Шварц писав:"Соромно вбивати героїв для того, щоб розчулити холодних і розворушити байдужих. Терпіти я цього не можу. "/( Євген Шварц« Звичайне диво ») Стараюсь слідувати цій максимі. В моїх романах інколи гинуть негативні герої, позитивних стараюсь рятувати в останню мить.
Мар'яна Доля, так, всіляке буває. Буває, що й герої не слухаються і поводять себе дивно!)
Я не з тих людей, що сильно люблять "вбивати" персонажів, і коли задумую ідею якогось твору, то стараюсь обійтись без теми смерті, особливо для головних героїв)) Якщо ж мені все-таки доводиться таке робити, то перед тим довго настроююсь, а останнього разу, коли описувала вбивство цілої сім'ї, то довго відчувала емоційне спустошення) Інша справа - лиходіїв або антагоністи, які деколи "мішають" жити головним героям - таких не жалко
Лександра Славичч, Справді, лиходіїв не так шкода))
Я думаю, що автор вбиваючи персонаж, насамперед пізнає себе, відчуваючи стрес. Хоча напевно у кожного по різному.
Дара Гончар, Так, можливо. що у людей ще різний рівень емпатії ( переживання чужих емоцій), тому хтось сприймає це легше. А більш вразлива людина ( як автор. так і читач) бере близько до серця. Проте, на мою думку. у ряді книг видно, коли автор змальовує страждання героя. а сам наче не вірить у них.
я вбиваю всіх безжально, єдине що напрягає, що доводиться по годині вигадувати їм імя, вичитувати переклади з різних мов, нещодавно довелось штурмом брати шумерську, а персонаж через дві сторінки помер.
Мигаль Мартин, Що ж, думаю, у вас ще все попереду))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати