Інка Вікторова, Angelnik "Втеча" дійсно тащить!

Ще до появи мого імені на платформі Букнет, я неодноразово зустрічав людей, що  частенько використовували в дискусіях слова: «А що в українській літературі читати? Нема ніяких достойних авторів, краще зарубіжні книги купувати!» Тоді я ще не мав ніяких знайомств з авторами, хіба що частенько з Людмилою Матвієнко спілкувався. Але річ не в цьому. Так ось, тепер я зможу оперувати таку незрозумілі претензії. Вже яка по рахунку книга неймовірним чином змушує не спати ночами. День назад «Джон Вуд» з його прекрасною атмосферою Лондона 30-х років, а тепер ще й справжня бойова фантастика від Інки Вікторови, Angelnik «Втеча» - це перша дійсно якісна фантастика такого об’єму, з якою я познайомився на Букнет. До цього моменту читав невеличкі новели. А тут на тобі, і такий смачний роман, подій в якому достатньо для кількох томів. Але давайте я почне все з самого початку.

Перше, що дійсно вплинуло на моє відношення, як читача, до книги – присутність двох авторів. Зазвичай це проходить повз читача, але в цьому плані ігнорувати не можна. Я це опишу трохи нижче. Перша і найголовніша частина обзору – сюжет. Видно, що він продумувався довго, доходило навіть до невеличких деталей. В цілому, історія розвивається навколо Каміли, дівчини з африканським корінням. Невідомими чином, вона потрапляє на нову планету. Ще в маленькому віці вона стає повноцінним домашнім улюбленцем в багатій родині. Людей? Ні, це зовсім інша планета, а королями будуть синіанці. Синьошкірі люди. Так ось, вона собі добре жила, як тваринка, до неї навіть більш-менш нормально ставилися, доки не відбулася дивна зустріч з Кайлом, що теж став таким собі способом для синіанських дітей для розваг. Тобто, сюжет прекрасний, є де розгулятися. З перших розділів видно, що автори зачепили з десяток важливих тем, тут вам і натяки на нацизм, расистські напрямки, питання волі людини, людське бажання насилля і так далі. Тобто, сюжет не виглядає заїждженим, нудним чи дріб’язковим. Щодо його реалізації є кілька питань, особливо це стосується самих синіанців. Але їх задам, коли буду розбирати расу.

Персонажі легко запам’ятовуються, Каміла – смугла українка, яка спочатку прийняла долю, коли потрапила на планету Синіас, а тоді після зустрічі з хлопчиною Кайлом, вирішила ризикнути власним життям, яке, признатися чесно, не найгірше, заради примарного шансу повернутися додому, на Землю. Вона сподобалась мені с перших же розділів, коли зізнавалась, що не має ніяких претензій щодо власного соціального статусу. Непоганий хід, зізнаюсь, адже в більшості книг головного героя намагаються максимально ідеалізувати в намірах чи мотивації. А тут ми маємо героя, якому бажання боротися ледь не нав’язливо пропихували в голову. За такими людьми спостерігати цікаво, ці протиріччя між батьківщиною, яку ледве пам’ятає, та досить комфортним життям на Синіасі. Я гадав, що це стане ключовим елементом прогресу історії.

Друга людина, Кайл, що і є тим самим каталізатором для всіх майбутніх подій. Як персонаж – прекрасний, але особисто я відчував до нього певний негатив. Зрозумійте правильно, прописаний класно, але самі його дії, слова, наміри постійно віддавали таким лицемірним запахом. «Якщо мені не пощастило знайти добру порядну синіанську сім’ю, то зроблю все, щоб і більшості землянам теж так гадалося» - щось в такому стилі він мені показався. Для мене він не любовний інтерес Каміли, а справжній лиходій, який поставив під загрозу велику кількість людей, які і не сильно скаржилися на життя. Нетривіальний покидьок, якого, чомусь авторам захотілось зробити позитивним персонажем. Це перша така собі заноза від мене. В якості прихованого ворога, він був би набагато кращим. Ну, що маємо, то маємо. Мої очікування трохи не справдилися, а шкода.

Перейдемо до синіанців, ось тут все дуже складно. спочатку нам їх представили, як зовсім іншу расу, що відносяться до людей, як до тваринок. І це яскраво демонстрували в невеличких сценах – особливо сподобалась ідея, що люди не мають права їсти за одним столом з синіанцями. Авторам вдалось їх більш-менш створити, щоб образ не розлетівся на крихітні шматочки. І ці правила етикету, і манера поведінки, та навіть процес виховання, де батьки прямим текстом власним дітям говорять, що люди – це не вони, а лише тваринки. За такий посил – браво. Я, як вчитель, найбільше запам’ятав саме такі частинки історії. Де були сцени виховання чи навчання, я ледь не згризав нігті на руках, все було настільки добре. Але… Але не треба забувати, що це бойове фентезі. В кінцевому рахунку, ми отримуємо цілком людську реакцію інопланетної раси на стрімкий розвиток подій щодо бунту людей. Я розумію, що це треба було прописати, але виникає складне питання: чого в плані виховання нового покоління, синіанці виглядають, як справжня раса, що стоїть вище людей, а потім, коли починаються бої, опускається до рівня розвитку землян? Це теж саме, якщо наше покоління з танками та літаками зустрінеться з середньовічним військом, та замість артилерії, пострілів, різко вирішить схопитися за ножі та піти в атаку, залишивши позаду техніку. Сподіваюсь, я доніс цю проблему твору до вас, читачі. Напевне, вся справа в тому. що створити з нуля цілу планету, расу, складніше, ніж можна собі представити. Фактично, під кінець історії я читав наміри людей втекти він інших «людей», але із синьою шкірою, тобто, під кінець розуміння того, що головні герої з сотнями та тисячами людей тікають від прибульців – зникає повністю.

До речі, є ще одна проблемка, яка інколи повністю руйнувала атмосферу для мене під час читання, і вона носить більш конкретний характер, аніж попередній аналіз раси. Мене, як читача постійно бісив той факт, що люди називають синіанців прибульцями. Якщо дивитися на загальну картину, то на планеті Синіас, якраз люди і були інопланетянами. Це деталь, що в діалогах змушувала мене закатувати очі. На планеті Синіас, ну ніяк не можуть бути прибульцями самі жителі.

Далі продовжу… Сподобалась планета в цілому, авторам вдалось уникнути складнощів з флорою та фауною (схитрили, так сказати), натякнувши читачеві про те, що природа в цілому схожа із земною, за винятками деяких видів рослин та тварин, але не без цього звичайно. Атмосфера чудова, із пришвидшенням динаміки розвитку подій, прискорювалося серцебиття. Моментами поглинав в історію настільки, що не чув звернень від родичів. Мені сподобалося, що авторам вдалось влучно, і в правильних місцях добавляти описові елементи. Але і в цьому пункті не без ложки дьогтю. Я маю на увазі опис Капітана Ріпера в першому розділі. Занадто великий абзац виділили на опис його характеру. Здалося, що я читаю роботу учня, якому задали вигадати персонажа та описати його, для створення образу в голові. Зрозумійте, описи необхідні, але з паралельними діями. В авторів добре вийшло описати Кайла. Одночасно з його зовнішністю ми розуміли, що він щось робить, думає і так далі. А з копом – краще поправити.

Давайте тепер вам розповім в чому особливість роботи «Втеча», і чого завдяки їй можна затикати роти людям, що говорять, що в Україні нема якісної фантастики. Суть в тому, що писало роботу два автори. Інка Вікторова (жінка) – відповідала за романтичну лінію, певні описові елементи та драму з головною героїнею, а Angelnik (чоловік) – прописував екшн, чоловічих персонажів (мені так здалось). Було видно, що це бойове фентезі. Половина книги – це прекрасний екшн, який сподобається чоловічій аудторії, а інша – драма та любовна лінія, яка притягне до себе жіночу аудиторію. Сумніваюсь, що я з таким захватом читав би книгу, якби за всі елементи відповідав лише один з авторів.

Правильна кінцівка, мені сподобалося. Щоб там не казали читачі, але авторам вдалось завершити історію на правильній ноті. Попереду дорога до Батьківщини, але чи будуть їм там раді? Нехай це питання так і залишиться відкритим. Не варто слухати людей. Що бажають продовження. Тоді це не буде «Втеча», це буде зовсім інша історія. Я погоджусь, що з персонажами було важко розставатися, але таке життя. Як би тяжко не було, але продовження зіпсую роботу.

Висновок! «Втеча» Інка Вікторова, Angelnik – хороша робота, прописана на високому рівні, в тому числі і певні елементи іншої раси. Динаміка, атмосфера на високому рівні, драма працює, змушує хвилюватися за персонажів. Але, і ідеальною роботу не назвеш. Мені незрозуміло, чому синіанців автори намагалися виставити антагоністами. Це їх планета, їх культура, їх закони. Набагато логічніше було б показали Кайла таким собі антигероєм, що змушував людей думати про власних хазяїв, як про поганих диктаторів. Це було б набагато краще. До речі, саме в цьому пункті автори трішки прокололися, адже так названа масовка людей, не мали ніяких намірів бунтувати, а думки про Землю взагалі для них стали несподіванкою. Зірочка? Так, правильно ви подумали, робота заслуговує того, щоб отримати зірочку. Це моя перша книга, що писалась двома авторами, тому я під такими враженнями. Інка Вікторова та Angelnik правильно вчинили, що розпланували власну роботу над історією.