Роман "Гарант". Вторгнення Земних військ на Марс.

64.

...Величезні транспортні кораблі увірвалися в атмосферу Марса і повільно пливли над його поверхнею, шукаючи підходящі майданчики для приземлення. Густий чорний дим ще не повністю розсіявся, лише, коли налітав порив вітру, у димовій завісі з’являлися прогалини через які відкривалася страшна картина руйнувань, спричинена бомбардуванням. Горіли цілі квартали зруйнованих вщерть міст, полум’я піднімалося на десятки метрів у висоту, у руїнах уже неможливо було вгадати, де були вулиці, будинки, парки... Від жахливої температури плавилося каміння, пісок перетворювався на скло...

У цій ситуації знайти підходящий майданчик для висадки стало проблемою. Капітани транспортників вимушені були, рухаючись на мінімальній швидкості, оглядати сплюндровану поверхню, шукаючи, де безпечно можна приземлитися. Нарешті підходяще місце було знайдено. Дим уже майже розсіявся, пил осів, видимість була задовільною, поверхня рівною. Капітан транспортника №012 отримав наказ саме тут чекати своєї черги на висадку десанту. Ну тут так тут. Його номер у черзі був дванадцятим. “Логічно. Номер корабля дванадцятий, номер черги дванадцятий”, - спробував пожартувати капітан. Слабка спроба. Невдала. Хотілося швидше висадити цих суперменів і гайнути звідси. Але площа майданчика не давала змоги приземлитися одночасно усім транспортникам, тому десантування затягувалося. Кораблі по черзі приземлялися, десантні підрозділи вивантажувалися і вивантажували необхідне обладнання, поки решта кораблів в очікуванні зависали над поверхнею Марса. - А загалом, місце для висадки обрали не таке уже й погане, - розмірковував капітан транспортника. - Єдиний мінус, що висадка спочатку планувалася якщо не у самому місті, то хоча б на його околицях, але через значні руйнування і пожежі це стало неможливим. - Що ж, продовжував розмірковувати, капітан, - висадка десанту відбудеться тут, іншого виходу нема. Звісно, десантним загонам доведеться здійснити рейд ворожою територією, але нічого не вдієш. І взагалі, чому це його повинно цікавити? Це повинно цікавити командирів маршових груп. Це їх проблема, як їм здійснити рейд і виконати завдання. Його ж завдання висадити десант і повернутися додому. Точніше не так, його завдання — ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ! Так, саме так! ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ! ДОДОМУ, чорт забирай!!! Це не його війна. Яке йому діло до цих марсіан, до президентського сина?! Він із самого початку не розділяв ура-патріотичних настроїв членів екіпажу корабля. Вони усі ніби збожеволіли. Коли оголосили наказ про початок війни екіпаж вибухнув радісними криками і разів шість проспівав гімн Земного Союзу, а потім ще й гімн військово-космічного флоту. - Капітан скривився. Цей вереск і досі лунав у його голові. Його обережні натяки, що реальність може виявитися не зовсім такою, яка змальовується у палких промовах Президента і агітаційних матеріалах, ніхто не зрозумів. Від них просто відмахнулися. І що з цього вийшло? Під час бою його не полишало стійке враження, що саме планування операції відбувалося на підставі інформації, взятої із цих недолугих агіток. Взагалі, вся ця так звана операція проходить зовсім не так, як очікувалося. Без сумніву, після її закінчення полетять голови найвищого військового керівництва. І погони будуть зривати з тріском, з м’ясом. Краще в цей час триматися від керівництва подалі. Але про це, мабуть ще рано думати. Зараз потрібно думати, як повернутися додому, на Землю. І бажано цілим шматком. З обома руками і ногами. І головою звісно. А не доведеним до стану курки гриль. Капітан уявив, як його тіло солдат похоронної команди вирізає із оплавленого корпусу корабля. Видіння було таким реальним, що йому стало моторошно, він відчув запах горілого м’яса, його знудило і одночасно кинуло у холодний піт. - Я хочу повернутися додому сам, хочу сам посадити свій корабель у космопорті, сам поставити його на техобслуговування, хочу сам опломбувати відсік зберігання зброї, а потім напитися. Напитися так, як не напивався із часу закінчення військового училища.

Ці слова капітан повторював як молитву. Та він і справді молився. Молився як умів. Серце віщувало недобре. І раптом капітан зрозумів — він не повернеться. Не повернеться. Видіння було реальним. Він щойно бачив свою смерть.

65.

- Ви знаєте, який сьогодні день? Сьогодні чудовий день! Не побоюся цього слова - історичний день!

Командуючий ескадрильї атмосферників стояв, тримаючи у руках шолом перед шеренгою пілотів атмосферних літальних апаратів, несвідомо копіюючи позу, у якій зображували Девіда Майлза, і могутнім басом, якому міг позаздрити навіть оперний співак виголошував промову:

- Цей день ви будете згадувати із вдячністю. Колись ви будете дякувати мені за те, що я погодився включити вас до складу своєї ескадрильї і саме цим дав сенс вашим порожнім, нудним, нікчемним життям. Зараз я зроблю із вас лежебок і матусиних синочків, захисників вітчизни. Я зроблю з вас героїв! Навіть проти вашої волі! Земляни прорвали наше ППО і збираються висаджувати десант. Вони думають, що уже виграли цю війну. Але земляни не знають про нашу секретну зброю, вони не знають про вас. Так, саме ви є цією секретною, руйнівною зброєю! Ви цього не знали? А у генштабі вважають саме так! Ви єдине, що відділяє нас від поразки, поневолення і ганьби! То ж уперед, знищіть цю наволоч! Я дозволяю вам захистити ваших, дружин, дітей матерів, сестер і стати у їх очах героями. Колись за це ті з вас, хто сьогодні залишиться живим, при зустрічі буде дякувати мені і безкоштовно поїтиме найдорожчою випивкою в барі. Але це буде потім. А зараз стру-у-ун-ко! - закричав Командуючий ескадрильї одягаючи шолом. - По місцях!!! Вперед герої! Я пишаюся вами!

66.

У кабіні транспортника №012 пролунала сирена, на екрані радара замиготіла жовта цятка. Прилади повідомляли, що корабель захоплено у приціл і знаходиться у зоні дії ворожих ракет. Думки сполоханою пташкою застрибали у черепній коробці:

- Дідько їх забирай, вони ж запевняли, що повністю знищили ППО марсіан, - вилаявся капітан. - Сволота! Послали на вірну смерть, нічого до пуття не перевіривши. Звичайно, командуванню начхати на нього! Самі зараз прохолоджуються на орбіті у безпеці. А йому що робити? Як що? Тікати, мерщій тікати! Але як?! Він не зможе швидко перевести корабель із режиму зависання у режим екстреного набору висоти. Безжальний Космос! Він не може навіть набрати достатню швидкість щоб розпочати маневр з ухилення! - розпачливо подумав капітан, гарячково натискаючи на всі кнопки на пульті. Сирена заверещала ще голосніше, а колір індикатора змінився на червоний. Це означало, що до транспортника наближалася ворожа ракета. - Милосердний Космос!!! Я не встигну відвернути!

Ракета стрімко наближалась. Сирена своїм голосним виттям сповіщала, що він є ціллю, жертвою, а не мисливцем. І схоже, із самого початку був нею...

Чим закінчиться Спроба Президента Земного Союзу завоювати Марсіанську колонію ви дізнаєтеся коли прочитаєте роман "Гарант". Запрошую до прочитання.