Вітаю всіх!

Із назви зрозуміло, про що піде мова)))

Спочатку хочу звернутися до тих  читачів, які ще незнайомі із моїми творами. Пропоную вам розпочати це знайомство з роману "Шалена". У мене для вас є 2 промокоди на його безкоштовне читання. Впевнена, що пригоди Кароліни, яка постійно потрапляє у неприємності та неординарно вирішує труднощі, зможуть вас зацікавити. Отже, якщо ви не є відстежувачем моєї сторінки, ця пропозиція для вас. Що потрібно зробити, щоб отримати промо? Лише підписатися на сторінку автора Надія Голубицька та поставити "+" у коментаряж до цього блогу.

Мої любі постійні читачі, прошу вас не засмучуватися, бо для вас я також маю 2 промо. І пропоную тим, хто хоче їх отримати зробити репост вашої найулюбленішої із моїх книг у будь-якій соціальній мережі, а посилання на цей репост залишити під цим блогом.

7 серпня у мене свято, тому я проведу розіграш саме в цей день. І тоді ж вас очікують ще кілька сюрпризів))) Знижки на всі мої платні твори)))

А поки хочу запропонувати невеличку цитату із "Шаленої":

Раптом двері будинку рипнули, випускаючи таксиста, який віз мене із Борисполя. Це був він, сумнівів бути не могло, тому що його обличчя врізалося в пам'ять і приходило до мене в кошмарних снах.

- Це він! - вигукнула я.

Напевно, це прозвучало занадто голосно, тому що таксист зацьковано завмер і подивився в нашу сторону. Сховатися за парканом я не встигла, тому він, зустрівшись поглядом з моїми очима, з усіх ніг кинувся в протилежний кінець саду. Віктор не втрачав ані секунди, перемахнув одним стрибком через паркан і побіг йому напереріз. Я, не роздумуючи, повторила його трюк, ось тільки моя куртка зачепилася за одну з дощок паркану. Поки я поралася, відчіплюючи її, Віктор уже встиг наздогнати таксиста і збити його з ніг. Однак той не збирався так просто здаватися. Чоловіки зчепилися у сутичці, посипалися удари і лайка.

Поки я підбігла ближче, вони вже каталися в пожухлому листі, і не можна було зрозуміти, хто бере гору. Раптом в повітрі злетіло лезо ножа і швидко опустилося, а таксист опинився зверху, сівши на Вікторі і заносячи ніж для другого удару. Я кинулася до них, схопивши перше, що потрапило під руку. Це виявилися граблі, якими згрібали опале листя, і ось їх ручкою я що є сили вдарила таксиста по голові. Він упустив ніж і, похитнувшись, звалився, накривши собою Віктора, який не ворушився, від чого у мене стрепенулася думка про найгірше. Серце стиснулося так, що стало важко дихати. Я дивилася на два тіла розпростерті переді мною і боялася нахилитися перевірити, чи живі вони, а точніше, один з них.