Ну що ж, «Вулкан для Венери» офіційно завершено! Зізнаюся, ця книга забрала у мене дуже багато сил (мабуть, більше, ніж будь-яка до цього)))! Легко було описувати місця і події, важче було створити характери героїв)

Самій цікаво дізнаватися, як творилися улюблені романи, тож за традицією, розкажу трохи про закулісся свого)

1. Сюжет. Насправді все почалося з ідеї створити історичний любовний роман на подібну тематику. Мало йтися про дівчину, яку видали за старшого удвічі дворянина, а у нього тут син, якому не подобається мачуха. Однак я все ж вирішила переробити твір під сучасність. У початковому варіанті було ще багато ходів, але врешті я значно спростила сюжет і перші глави перекроювала по кілька разів. До речі, задумуючи цю книгу, я тішилася: ну все, точно, роман не скотиться у надмірну романтику. І що?! Скотився) Я вкотре переконалася, що писати драму – не моє, і звернула у русло романтики)

2. Герої. Маленькі факти про імена. Спочатку Віру мали звати по-іншому, але я вибрала ім’я, найбільш співзвучне до імені Венера. Для книги шукала назву, у якій просто був би натяк на вулкани, але згадала міфологію і тоді вже вирішила закрутити всю цю катавасію з Венерою і Вулканом) Щодо імені героя, то я одразу вирішила, що воно має починатися на літеру Т (така от авторська заморочка))). Спочатку планувався Тарас, але тоді з’явилася ідея з Тимофій-Тиміш-Тім (насправді імені Тимофій сама не люблю, тому й взяла за основну форму Тиміш))).

3. Локації. Усі місця, згадані у книзі, і їхні описи повністю реальні. Навіть вілла Марченків і бар Сергія мають свої прототипи (хіба що ресторан Пако вигаданий). Згрішила хіба що з мушлями у Корралехо – пляжі там не надто вже прикрашені витворами моря, зате такі мушлі водяться на іншому пляжі Фуертевентури, тож довелося трохи перенести їх))

4. Процес. Я писала роман близько трьох місяців. Процес забирає у мене досить багато часу. Але не тому, що друкую повільно, а тому, що багато обдумую і редагую)) Перш ніж сідати за клавіатуру, я вже точно знаю, що маю писати. Тому кожна глава визріває спочатку у голові, народжуються діалоги, які я записую на всьому, що попаде під руку, відшліфовую їх, а вже потім сідаю записувати і систематизувати все)) Оскільки моя основна робота теж пов’язана з писаниною, на творчість вистачає сил не щодня, але на обдумування все ж час знаходиться – іноді у моїй голові книга вже у фіналі, та на папері записана лише до половини)) Але це дозволяє відфільтровувати все зайве, навіть не записуючи його. До того ж, кожна глава редагується щонайменше разів 3-4 до того, як остаточно побачить світ. І особливо трепетно я ставлюся саме до діалогів) Тому так довго і пишу :) (Ну і ще, якщо чесно, мені просто подобається розтягувати задоволення)))

Ось так все й було. І насамкінець хочу подякувати усім, хто читав і коментував! Це додає наснаги більше писати, робити текст кращим! Особливо для людини, яка має звичку не дороблювати почате (ох, маю такий грішок), відповідальність перед іншими додає стимулу. Тож дякую вам за цей стимул!

Писатиму далі! І чекаю вас з новою книгою наступної суботи!