Ну що ж сказати. Я сама від себе в шоці...

За вчорашній день я написала цілу главу свого роману. Так, я почала його писати набагато раніше, але все, що в мене було, — це півтори сторінки пошлостей та оголеного жіночого тіла. Зараз же я викинула всі непристойності, окультурила текст і уподобила його справжній літературі, а не безсмисленій порнушці. Ця історія, що я зараз пишу, іноді вже вспливала в моїй голові і я завжди хотіла зробити з неї щось усвідомленне і зхоже зараз, я блище до цього, як ніколи.

Це планується моїм першим повним романом, хоча знаючи себе... Фінал наврядчи зустріне сонячне світло на ваших екранах чи листа. Та мені цього зле, як хочеться.

Можу трішки розповісти про сам "романчик": Як я вже написала, це не щось пошле; я максимально хочу відсторонитися від моментів 18+. Це простенька історія, про складну дівчину. Вона не ладнає з мамою. Вона живе на великий спадок сім'ї та й зовсім не кортіла зустріти когось, хто всерйоз змусить її вийти з будинку.

Героїня, можна сказати, що тивна, ледве не здвинута. Та мені здається, що з нею ви зможете себе асоціювати. Якщо раптом ні, то в неї є енергійна подруга, яка й рухає героїню на свої нетипові вчинки.

Діло відбувається в США, в Нью-Йорку, неподалік від Центрального парку. Але імена в головних персонажів достатньо українські: Софія (наша героїня), Марія (її енергійна подруга) та, нарешті, Артур, неочікуваний любовний інтерес Софії.

Ви можете сказати щось тупу: "Артур - це не українське ім'я." Та я можу відповісти на цю претензію тим, що мій минулий однокласник (на 100% українець) носить таке ім'я.

Перед тим, як викласти першу главу, я чекаю, поки її прочитає моя подруга. Коли я почую її реакцію, то або одразу викладу главу, або відредагую те, що їй не сподобалося, і одразу викладу.

Якщо це хтось прочитав до кінця, то я в шоці… І підписуйтеся на мене, щоб не пропустити оновлення і вихід глав та й не загубити мене в принципі!

Люблю вас.