Вітаю! Коли я починала писати Даринчин Армагеддон, то ще не знала, що він стане саме таким. Ідея книжки з'явилась під час читання "Обсидіана" Дженіфер Арментраут. Несподівано, ага. З усіх чотирьох чи п'яти книг (не пам'ятаю уже), там лише один раз просковзнуло слово Армагеддон. І в моїй голові щось переключилось. "О, було б прекрасно написати свій Армагедон!" Український Армагеддон! Де розповідалося б, що в українського підлітка такого катастрофічного і в чому він особливий (Гарну ідею я підкинула авторам, чи не так? Хоча думаю, таких книг є багато.).

А потім мені приснилось, що я школярка. І що закохалась у вчителя, передаю йому записку. Писала, писала книгу, главу за главою і раптом зрозуміла, що це не Український Армагеддон, не те, що я хотіла розповісти в книзі. І так з'явився Даринчин Армагеддон.

Тільки нещодавно до мене дійшло, що б я не починала писати, в кінці кінців все одно виходить любовний роман.

Писала книгу давненько і доволі довго. З перервою в кілька місяців. Тому можна помітити різницю між першою та другою частиною. Перед тим, як викласти її на Букнет, перечитувала двічі. І двічі моє серце завмирало, як і в Даринки. Гадаю, я буду перечитувати її ще не раз... Мені здається, я одна настільки закохана в свої книги...(трішки навіть соромно, хіба це не один зі смертих гріхів - так гордитись смоїм творінням?) Хоча розумію, що книзі до ідеалу аж занадто далеко.

Увага! Далі підуть спойлери! З приводу сюжету. Він вийшов у мене малість (величезну) нестандартним. І в мене був шанс його змінити. Але я не змогла. Я точно не могла викинути Даню чи Дена з життя Даринки, адже збираюсь про них ще написати. (І хоч книги не будуть пов'язані між собою, їх можна буде читати окремо, проте я дуже полюбляю ниточки, що зв'язують різні книги. Кому це до вподоби - радійте, адже таких в мене буде багато.) Не могла викинути Руслана, адже хотілось показати страждання за Ясіним і контраст почуттів (які бувають, повірте). А Донін зіграв важливу роль для сюжету, а ще допоміг Даринці подорослішати, що теж було важливо.

Одного разу я на роботі зустріла Ясіна. Просто побачила його і "Вау!"... Один в один. Трішки відростити волосся, накинути років 5-6... і ось він - Олександр Макарович Ясін. Пам'ятаю, що витріщалась на нього тоді, як дурепа (точно Дарина). Дивилась прямо в небесно-голубі очі та посміхалась задоволено, хоча зазвичай такого не роблю. Ех... Потрібно було таємно сфоткати. Жаль, не додумалась. А він навіть відреагував, як Ясін - вдав, ніби не помітив моїх витріщань.

Тоді я подумала - от би зустріти їх всіх... Але поки що мені повезло тільки один раз.

Цікаво запитати авторів, чи зустрічали Ви своїх героїв у реальному житті?

Дякую всім, хто читає мої книги, пише відгуки та ставить зірочки!