Уривок Роману " По закутках Своєї Долі"

-Вибач що не втримала, я відпускаю тебе моє кохання разом з сукнею.
Вогонь запалав з тріскотом ще вище

-Ти не хвилюйся ми тобі гарніше подаруємо, при обійняли її дівчата.

- Сестро тепер ти, що ти там теребиш маленьке в руках?

- Це моя лялька, -відводила очі в бік Лада, я не можу з нею розпрощатись упродовж довгих років, затуливши обличчя руками вона відійшла, та дівчата підійшли при обнявши її, -Ладусь це потрібно, знаємо боляче.

- Ну добре вона продовжила, коли я дізналась що вагітна я купила цю лялечку та повісила на зв'язку ключів в знак того що під серцем в мене світло, та коли тітка змусила зробити аборт, я не викинула її, а ношу з собою в знак нагадування моменту і покарання за те що я не дала життя своїй ненародженій дитині. Мені часто вона приходить вві сні та сниться життя яке могло б бути…

- Моя люба сестра ми живемо тут і тепер вміння відпустити, не означає відмовитися від усього, а прийняти те, чого змінити не можна. Це є природно всі проходять через біль рано чи пізно він накоплюється роками. Потрібно не картати себе, а прийняти це, що воно більше не є частиною твоїх майбутніх планів, ця – частина твоєї власної історії.

- Добре, зі сльозами на очах вона кидає в вогонь тихо прошепотівши:

Я відпускаю тебе моя зірочко, надіюсь там тобі набагато краще …
Олівія обійняла дівчат і подякувала за сміливість вручивши кожній листи та ручки