Вітаю, любі читачі і друзі!

Сьогодні хочу порекомендувати чергову підбірку цікавих книг на Букнеті з моєї бібліотеки.

 Марко Войт "Навіяне вітром".

Дуже лірична, образна, символічна історія кохання. Не стільки історія, скільки набір сенсів, я б сказала.

Анотація

Частенько, малюючи осінь листком червоногарячого клена на аркуші паперу у клітинку, я задумуюсь, що ще тоді міг наблизитись до тебе, якби розсипані намистинки чужих слів не впали мені під ноги. Я послизнувся на глянці власної недовіри і ще тисячу днів тримався від тебе осторонь...
Що я знав про вродливу синьооку дівчину, що зажурено дивилась на світ і посміхалась усмішкою дитини, окрім того, що їй 18 літ? Нічого такого, що штовхнуло б мене у твої обійми. Нічого такого, що погнало б мене геть...
На вузькій вулиці нам не вдалось зустрітись, останню скибку ділити також. За зовнішньою доступністю ховалась така таємниця духовного світу, що я навіть не гострив зубки, аби розкусити міцний горішок твого єства...

Оксана Кириченко "Рокеш"

Глибокий психологічний роман. Змушує задуматися і перейнятися долею головної героїні, яка говорить тільки піснями.

Анотація

Після загибелі батьків та нареченого в авіакатастрофі Тію поглинає депресія. Вона проходить курс лікування у психоневрологічному диспансері, та по поверненню додому відчуває себе полишеною напризволяще. Друзі пропонують експеримент — стати солісткою їхнього рок-гурту Karmacoma. Розцінюючи це як допомогу не лише собі, а й тим, хто стільки часу піклується про неї, Тія погоджується, не відаючи, до чого це може призвести. Чи зуміє добре виконувати свою роль? Чи достатньо талановита для сцени? Чи сподобається публіці, чи ж її засудять за те, що зберігає мовчання, розмовляючи лише за допомогою співу?

Дмитро Буркін "Чорна вдова"

Чи могли ви уявити, що поруч з вами живуть зомбі, вовкулаки або домовики і майже нічим не відрізняються від звичайних людей? А якщо ти стала зомбі і твою руку вкрали… Для чого?

Натрапила я на цю історію абсолютно випадково і вона мене підкупила своїм фентезійним реалізмом.

Анотація

У великому місті важко вижити, особливо - після смерті. Особливо - якщо ти зомбі. Проте головна героїня не здається, та попри невдачі намагається жити серед вовкулак, відьом і відьмаків та інших істот.

Ну і якщо хтось дочитав аж сюди – на правах реклами цитата з мого майбутнього роману «Я не люблю каву»:

Я поправила своє довге волосся, акуратно заправляючи його під капелюх, замилувавшись на мить золотистим відблиском, що залишило сонце на темно-каштановому пасмі. Поки чепурилася (хоча навряд чи це можна так назвати) малий бешкетник Біллі знову заволодів фонтанчиком і оббризкав мене з ніг до голови.

– Біллі! – Ханна вже бігла до малого. – Не можна так!

– Та нічого, – я натягнуто посміхнулася. – Все висохне, поки дійду.

Крокуючи повз Теда, намагаючись не наступати на маленькі калюжі, я перехопила його хтивий погляд, спрямований на мій мокрий рожевий топ.

– Теде, – звернулася пошепки, – тобі не шкода своїх яєць?

Той поперхнувся пивом і вдав, що дуже зацікавився своїми нігтями.