Що там по перших поцілунках?))

Яскравий салют моїм класним астероїдам і просто перехожим! Що ж, той цікавий флешмоб і до мене дійшов. Дуже дякую любій Мілені, що передала мені цю файну естафету.

Отже, як не парадоксально, мій вибір першого поцілунку головних героїв впав на книгу

 "Третій гріх — Хіть"

— Тримай, — повідомляє про появу потрібного дерев'яного предмету володар сніжно-білого волосся. Я вдячно киваю і, коли він кладе його ближче до того ж стелажу, ставлю ногу на першу планку, починаючи обачно підійматися цією не конче міцною на вигляд стрем'янкою.

Майже опиняюся на потрібному рівні для того відділу древніх книжок, як тут вуха різко вловлюють чіткий тріск дерева, і я розумію, що одна з ніг у цю ж мить позбувається точки опори. Через це я втрачаю рівновагу і починаю падати. Тоді ж раптове прибуття страху, що відразу заповнює свідомість, змушує мене міцно вчепитися рукою за найближчу поличку, аби зупинити неминучість до жаху неприємного зіткнення з дерев'яною підлогою.

Але це, на мій великий жаль, не допомагає — я навпаки тягну весь стелаж за собою, унаслідок чого очі перестрашено розширюються, а тіло починає тремтіти в передчутті немалої сили удару.

— Обережно! — після стривожено крику мого пана все відбувається, наче в уповільненій зйомці, картинки якої я абсолютно не встигаю уловити, так як налякано зажмурююсь. Через кілька коротких секунд, задньою частиною тіла відчуваючи різкий біль від зіткнення із підлогою, а потім чую лише гучний гуркіт падіння стелажа і багатьох книг.

Згодом усвідомлюю, що жодна падаюча книжка не втрапила на мене, що відразу дивує. Боязко розплющивши очі, бачу, що саме мій господар своїм тілом захистив мене від того "дощу знань". Та коли мої великі від переляку веселкові перлини натрапляють на його до неможливості розгублені, я одразу розумію, що наші губи зараз тісно-тісно торкаються одні одних...

Через незвичний, скажено неочікуваний для нас обох контакт я відчуваю приємне тепло його блідих, здавалося б, холодних вуст. І внаслідок значної сили цього доторку гострі ікла вампіра тиснуть на мої губи.

Ті короткі секунди, за які я встигаю перечитати у його шокованих червоних очах стільки емоцій, що навіть полічити складно, тягнуться, неначе пекельно-нудні години. Два остовпілі рубіни виглядають із-під густих білих вій, а я ніяк не можу второпати, що зараз, чорт забирай, відбувається.

До вух долинає глухий і водночас гучний звук чийогось серцебиття. Чесно кажучи, не відразу вдається зрозуміти, кому саме з нас воно належить, але потім до мене таки доходить чітке усвідомлення, що це обоє наших сердець зараз так сильно гупають, відлунням віддаючи у скронях.

Умить усім моїм тілом проходиться розбурхане тремтіння, коли альбінос починає страшенно повільно відсторонятися від мого рота, ніби хоче розтягнути цей рух на цілісіньку вічність.

І, як тільки бажана дія виконується, він опиняється прямісінько навпроти мого здивованого обличчя, яке з кожною мілісекундою дедалі більше наливається полуничним кольором. Не відриваючи від мене своїх звужених рископодібних зіниць, господар досліджує мою реакцію. Ні… Не треба. Ти ж… Ти ж так зрозумієш, що я тебе…

У наступну мить я, злякано переводячи зацікавлені веселкові очі, відразу бачу, як його "адамове яблуко" неспішно спокусливо рухається, коли пан Кейн поволі ковтає.

Будь ласка, не роби цього… Припини на мене так дивиться!.. Прошу, тобі ж не можна!.. Чорт, і чому мій розум тверезо відвергає, а тіло шалено відгукується на його дії???

— Як я м-можу Вам доп-помогти?.. — боязно запитую я, нарешті, зрозумівши, що в мене таки є язик. Просто вірю, що хоч якісь звуки, бодай якісь слова зараз повинні напоумити його.

Поки хазяїн лежить на мені, хоч і не всією масою, тілом відчуваю його напружений, виступаючий рельєф м'язів тулуба, що змушує мене ще більше почервоніти. Боже, чому тканина тої довбаної сорочки настільки тоненька??

— Краще помовч, — тихо гарчить він нерозхриплим звабним голосом, через раптове звучання якого я сильно сіпаюся. Вирішивши послухатися його наказу, страхітливо стуляю очі, поки повіки судомно тремтять, і приступаю до непомітної спроби звільнення своїх рук із-під завалу тої купи книг.

І раптом, коли в зв'язку з його розжареним диханням розумію, що рот кровопивці зараз дуже близько до моїх губ, одразу очманіло розплющую очі і в'їдаюся у нього нерозуміючим поглядом. Кейне, що ти зараз, у біса, хочеш зробити???

Володар молочно-білого чубу, не кліпаючи, відповідає на мій позір, підозрілого звузивши свої криваві очиська. Я дико хочу розгледіти у них хоч щось, і як тільки мені це вдається, бачу своє розгублене обличчя і такі ж веселкові дзеркала, у яких відбивається нестерпне бажання того, аби він нізащо не зупинився. Що?

Тільки-но його бліді вуста починають ще більше наближатися до моїх малинових, нізвідки з'являється приглушений чимось звук якоїсь музики. Пан Аберхард тут же ж завмирає і ми обоє здивовано кліпаємо.

— Це м-мій браслет-т… — видихаючи йому прямо в губи наповненим багатогранними почуттями голосом, несміливо констатую я і очманіло зиркаю на засипану книжками кінцівку, прилад зв'язку на якій вібрує і видає ту мелодію. Хто б то не був, та він мене врятував!! Чи таки ні??..

Альбінос повільно відхиляється від мого застиглого обличчя, поступово переводить очі на джерело звуку, а тоді знову на мене. Далі, продовжуючи так само мовчати, чоловік шумно видихає і потроху підіймається, даючи моїм легеням, врешті-решт, змогу наповну ввібрати повітря.

Особисто я вважаю, що даний уривок доволі незвичний і навіть кумедний, проте романтика тут зовсім не відсутня :333. Сподіваюсь, когось цей момент зацікавив до прочитання мого "Гріха")))).

Участь у флешмобі дарую ось цим незрівнянним красуням:

Ніка Єнжель, Оксамит, Татка і Зоряна Джердж.

Не хворійте і нехай усім щастить, любі!