Флешмоб "Перший поцілунок головних героїв"!

Привіт, любі друзі!

Нещодавно Solomia Star створила новий флешмоб - “ Перший поцілунок головних героїв ”. Дуже хотілося взяти участь у чомусь подібному, і от Ксана Рейлі передає мені естафету, доволі несподівано, але я з радістю прийму її!

Ну, звичайно, буде неважко здогадатися, яку ж книгу я виберу. Так…. Таку омріяну і виплекану історію “Болю”. Що ж? Поїхали!

О, і перед тим скажу кому передаю естафету, це мої любі колеги: Asteriya, Віка Скаттер та ~Tortik~

***

- Це скоріше не ціль, а спроба. Спроба знайти себе, про яку я розповісти не можу... - я замовчала, підбираючи слова, - Це небезпечно для тих, хто про це знає, а допустити цієї небезпеки я не можу.

Я знала, що забагато розповідаю, але коли я поруч з ним не можу себе стримати.

- Хей! Джек! - із-за дверей луною пронісся голос Джейкоба, що добряче мене сполохало.

Раптово Джек бере мене за плечі і обережно штовхає на підлогу за ліжко, а сам опиняється наді мною.

Він знову шокував мене, але цього разу діями. І чому мої навички тут не спрацювали?

Я відчувала його тепле дихання на своїй шиї. Я бачила його так близько. Карі очі знову манили зазирнути в них, що я і зробила. Я розглядала його обличчя і побачила дещо незвичайне - біля його правого ока був шрам, який я не помічала раніше. Що це? Звідки він в нього?

Тільки зараз до мене дійшло, що він був на мені, буквально на мені. Я відчувала рельєф його накаченого торсу і це чомусь зводило з розуму...

Джек знаком показав мені, що я вела себе тихо. Але чому? Він не хоче щоб мене бачив Джейкоб?

Я почула кроки, він був тут... 

***

Здається до кімнати зайшов Джейкоб. Я старалася навіть не дихати, як і Джек.

- Роб! От чорт… - промугикав він собі під ніс і ніби пішов.

Якого чорта тут відбувається?! І чому він сказав Роб?

Я знову подивилася на Джека, а він свердлив мене своїм крутим поглядом.

Ми безперервно вдивлялися один одному в очі, намагаючись розгадати ті таємниці, що приховані там…

Джек почав наближатися до мене ближче, ще ближче і ось він вже у цілі.

Серцебиття збільшило свій темп і я відчула жар на щоках. Невже він збирається…?

Я нічого не могла зробити, тіло наче мене не слухалося…

Джек торкнувся моїх губ своїми і все… Наче небо зрівнялося із землею, наче електричний струм, потужністю у тисячі вольт пропустили через мене, наче гостре лезо ножа встромили мені в серце…

Це відчуття не описати словами, його потрібно відчути, як я зараз. Це насолода і водночас біль, це ліки і водночас рана, це світло і водночас темрява… Це наркотик, наслідки якого будуть плачевними, але ти хочеш його знову і знову.

Його губи солодко ковзали по моїх, мені навіть перехотілося чинити опір…. Він зводив мене з розуму…

 Так само несподівано Джек відсторонився і піднявся, давши цим вдихнути глибше.

Після такого ноги не тримали мене, тому я присіла на ліжко.

- Ні, вибач… Це не правильно. - швидко почав говорити він, а я й досі не могла прийти до тями.

Щоки жахливо пашіли жаром і голова крутилася. Остаточно привів мене до себе телефонний дзвінок. Телефонував Гаррі. Я підняла слухавку:

- Так.

- Алло, Енні? Можеш підходити до «Чорної Перлини».

- Добре. Скоро буду.

Я вимкнулася і подивилася на Джека. Він все ще схвильовано ходив по кімнаті.

- Вибач, мені вже час. Зустрінемося в коледжі. Не забуть проект. - на останок сказавши, побігла до виходу, почувши його тихе «бувай».

Навіщо він це зробив? Навіщо? Ще й досі в мене болить щось всередині, і чого?

Взявши все необхідне, сіла на байк і помчала до «Перлини»....