Атмосферне фентезі про вампірів від колеги!

Любі мої читачі!

Хочу порекомендумати вам історію з солодкуватим присмаком першого кохання та солонуватими відголосками крові:

«Прокляті сини: Бездушний»

Він не може зупинитися, але Вона стане його запобіжником…

Автор: Анна Котляревська

Жанр: Любовне фентезі 18+

Анотація:

Вірити у моєму віці у казки — це дивно та глузливо. Але це не зменшує мого захоплення до популярної сутінкової саги. Так, я мріяла опинитися героїнею вампірської історії. Я — звичайна дівчинка з канадського містечка. За традицією жанру, саме з такими відбуваються шаленства, про які пишуть книжки та знімають фільми. І все ж, це було абсурдно, навіть, для мрійливої мене. До поки я не зустріла Його… холодного, таємничого, бездушного. З ним я зрозуміла одне — бійтеся мрій, бо вони мають властивість збуватися… Невже я стану особливою для Бездушного? І хто знає, це просто хвилюючий епітет чи в нього насправді немає душі… Історія сучасного Дракули.

БУКТРЕЙЛЕР

Цитати з книги:

Я гублюся в насмішкуватих поглядах, поки не потрапляю в полон чорних із рубіновим відблиском очей. Застигаю, бо от таких я точно ніколи не бачила. Очі не сміються, з цікавістю роздивляються мене. Я все ще не можу надивитися, такі гарні… Але холодні. Наче рубіни протримали цілу вічність у морозильній камері. І тепер торкнувшись до них, можна отримати обмороження.

***

— Чому саме Едвард? — саркастично посміхається Драк, ловлячи мій наляканий погляд. — Я б ще зрозумів, наприклад, як би це був Деймон Сальваторе з «Щоденників вампірів» — він хоча б харизматичний, або ж Дракула…

— Деймон справжній безсердечний поганець, я б йому б і половину вчинків не змогла пробачити. А Дракула занадто вусатий та кровожерливий… — я знизую плечима. — Інше діло Едвард. Він дуже милий, їсть тваринок та захищає людей.

Очі Драка округлюються, він розтягується в найменш зі своїх злих та лукавих посмішок:

— Ну, пробач, якщо в 1448 році вуса були в моді.

— Допустимо, але ж кровожерливість ніхто не скасовував, — наполягаю я.

— То значить тобі подобаються хороші хлопчики? — перепитує однокласник, здіймаючи насмішкувато брови.

***

Крик оглушає, але смак крові поглинає мене. Ніякого контролю. Зараз я хижак. Еритроцити, лейкоцити та тромбоцити — це суміш моєї неадекватності. Я тонко відчуваю їх та розділяю. Але варто моєму язику стикнутися з наркотиком — плазмою, й агонія спалахує в мозку. Ось вона сила… уже тече моїми венами… Дівчина затихає, ловлячи легенями останній кисень. Ще трохи, і вони стануть не дієздатними. Я впиваюся сильніше, бо гріх Черевоугодництва — мій найулюбленіший.

***

— Ме-ел… — так низько і хрипло видихає він, спираючись рукою на дім, що сироти ще дужче починають бігти тілом.

Я затамовую подих, коли мокрий чубчик падає на його ніс, а крапля з нього потрапляє на його вуста. Дивлюся на спокусливі губи зачаровано. Уперше форма чужих губ змушує мене буквально танути, і ще дивніше те… що танути від холоду. Я просто не можу відвести погляду, і в якийсь момент починаю розуміти, чому так багато дівчат хочуть опинитися поруч із ним…