Детективні помилки які краще уникати

Не все ж любовні романи та фентезі обговорювати. Сьогодні "блакитноволоса Муза" добралась до жанру - детектив. Як я до цього докотилася? Дуже просто. Сиділа писала свою "Відьму з проклятого ордену" і раптом зрозуміла, що в канву детективної лінії про шпигунів і кайзерів-царів не дуже ліпиться лінія любовна. Так, що аж захтілось забрати у книги жанр "любовне фентезі". А коли так, то сіла і подумала, а що ще може зробити класичний детектив невдалим, окрім явної любовної лінії, яка добряче відволікає від розплутування злочинів?

Отож,  в класичному детективі всьому голова логіка і дедукція. І ніяк інакше. Це саме той жанр, де "роялі в кущах" не те що не прийнятні, а можуть призвести до обкидання автора гнилими помідорами! НІяких нелогічних співпадінь. Злочинця, і ГГ, і читач мають саме вирахувати, а не він вигулькне в кінці твору, як Пеннівайзер з-під дивану "ось я тут весь час лежав, ах-ха-ха, а ви і не знали". А як би ми мали те знати, якщо автор увесь час вів нас по хибному сліду? До бісу всіляких духів, спіритистів, надприроднє, незрозумілі механізми і псевдонаучні теорії - все це згодиться для інших жанрів з елементами детективу.

Всі ключі до розгадки треба прописувати чітко, і вони повинні бути відомими не тільки тому, хто веде розслідування але і читачу. Ніяких обманів читача, якщо тільки головного героя самого не обдурили. Детектив читають щоб розгадати головоломку.

В будь-який момент розгадка має бути на поверхні. І дочититуючи книгу, читач має усвідомити, що він "знав!" з самого початку хто вбивця. Але водночас йому треба увесь час сумніватись і шукати ще підказки.

Якщо ви вже затямили, що читач детективів ненавидить махлювання, то помітьте собі також те, що злочинцем не повине бути сам герой, злочин не повинент врешті решт виявитись самогубством чи нещасним випадком, детектив-слідчий має бути один, щоб не розсіювати увагу читача, а злочинець має займати більш-менш видиму позицію в творі. 

Звідси випливає що одне правило - не тільки розслідувачів має бути в кількості одна штука. А бажано і злочинців теж (посіпаки не рахуються).  Проте особисто я вважаю, що нічого поганого, якщо в романі буде основна лінія і додаткова - немає. Бо гіпертрофована змальовка монстром однієї людини теж здатна зменшити достовірність розповіді. Мотив у класичному детективі завжди особистий, і його пошук і вирахування не менш цікавий, ніж пошук самого вбивці.

Зауважте, також на те, що як у всякому жанрі, детектив теж має свої штампи. 

Наприклад, оскомину набила класична пара героїв: слідчий немолодий, заморений від життя і його напарник, простуватий, тупуватий, але гарячий та ретивий. Не робіть так, будь ласка. 

Не робіть злодія представником бандитського угруповування чи таємної органнізації.

Не пишіть, що бандита вирахували по слідах губної помади на недопалку, чи ГГ просто підслухав головну таємницю, звівши на нівець епопею з розслідуванням на три чверті книжки.

Відеозаписи з камер відеоспостереження зберігаються до семи днів. Памятайте про це.  А зображення там не чіткі. Не пишіть що через півроку ГГ отримав відеозапис і відразу роздрукував звідти мармизу вбивці. 

Огляд тіла це теж кліше. Люди далекі від патанатомії, судової медицини завжди зображують одні і ті самі сцени як з моргу так і з місця злочину. І всі ці сцени вони піддивились в американських серіалах. Отож, кліше це коли людине не-лікар чи не-коп відчуває стійку нудоту від вигляду трупа, блідне і холоне. І навпаки, досвідчений коп однією рукою тримає пончик, а іншою лазить в кишені у померлого.

Так, ось вам інсайд, дійсно товариш з органів розповідав, що в якийсь період професійна деградація досягла того ступеню, що він не задумуючись почав лускати насіння узяте з кишені трупа. Але це було не від пофігізму, а на фоні хронічної втоми і шокового стану.

Ще одне кліше - начальник самодур. Часто причина гальмування розслідування криється в тупому/продажньому керівнику поліцейського відділка, або, якщо ГГ не коп, то йому перешкоджають правоохоронці, які увесь час нічого не роблять  а тільки кажуть "довіртесь професіоналам". 

Поганий/хороший коп - цей тандем теж вельми заїзджений. 

Ще одне кліше "смертельний дзвінок" - коли другорядний герой телефонує ГГ і збирається повідомити щось важливе, але не телефоном (ЧОМУ????) і до призначеної зустрічі гине. Аж вибішує цей прийом. 

Або ось це - "геніальний хакер", який заввиграшки відновлює навіки стерту інформацію із дохлого залізяччя, розкусює паролі і шифри і зламує будь-які охоронні системи. Не буду сперечатись, що іноді щось десь можна хакнути. Але явно не тоді, коли жорсткий диск побував у доменій печі. А щоб написати програму злому якоїсь системи треба пихтіти не один день.

В цю ж корзинку покладу і надто прості паролі в злочинця. Не розумію, чому злодій не може бути оригінальним? Його шифри підбираються шляхом введення дня народження чи імені собаки. Я ПІН-код до картки згадати не можу, а тут така свята простота!

Ну і звісно сповідь злодюги в кінці книжки. Ото вже де кліше з кліше!