Дякую Дмитро Чорнота за участь у флешмобі "Знайомство героїв".

Як мене хотіли оженити

Князівський шлюб - це завжди вибір старших. І в нашому випадку, князь Роман вдосталь оцінив таку перспективу.

"Та одного разу Ярослав покликав Романа і Всеволода до себе. Ярослав сидів за столом, а Роман і Всеволод стояли навпроти нього. Ярослав почав здалеку. 

- До цих пір я був вам хорошим дядьком, - сказав Ярослав, - дивися крізь пальці на ваші гульки та на ваших дівчат, безкінечних, справно платив компенсації, коли мені в подолі дітей приносили. Тебе, Романе, стосується. То ж, коли вам двом спати ні з ким, я вам запросто підберу кандидатуру. До нас їде гостя, вихована дівчина, з хорошої сім’ї. І оскільки вас двоє, то самі вирішуйте за кого вона вийде заміж? 

- Я подумаю, - сказав Всеволод. 

-  Що я вам поганого зробив? – буркнув Роман. 

-  От і молодець. Подумай, - відповів Всеволоду Ярослав.  

- А сама вона з себе яка? – поцікавився Роман, провівши пальцем навколо власного обличчя. 

- Сама вона з себе донька київського князя Рорика Ростиславовича, - відповів Ярослав. 

- Отого жука?! Донька половчанки?! Ви що жартуєте, дядьку? – не знаходив слів Роман. 

- Я ще жартувати навіть не починав, - сказав Ярослав. – Предславу Рюрик відправив під мою відповідальність, тому без фокусів Романе. Зрозумів мене? 

- Дуже мені треба ваша Предслава, - буркнув Роман. 

- От і домовились. Один одружується. Другий спить з дівчатами на право і на ліво скільки заманеться."

Це солодке слово "оглядини"

Ярослав і Агнеса влаштували Предславі невимушені, але досить серйозні оглядини. За тихою сімейною вечерею зріла досить серйозна розмова. Ввів розмову Ярослав. Агнеса йому всіляко допомагала. Їй було не все одно з ким ділитиме ложе її син. 

Агнеса та Ярослав сиділи навпроти по обидва кінці столу. Предславу посадили посередині широкої частини столу з права, а Роман і Всеволод сіли навпроти неї, по ліву сторону. 

- Як доїхали? – поцікавилась Агнеса у Предслави. – По весні дорога підступна, та й ночі холодні. 

- Було дещо зимно, - погодилась Предслава, - але ж батечко відпустив мене до відлиги, тому я дісталась без пригод. 

- Дякувати Богу, - сказала Агнеса так, ніби казала «який жаль». 

- Як поживає Рюрик? – поцікавився в Предслави Ярослав. 

- Краще всіх, - сказала Предслава. – Моя мачуха, Анна, народила йому сина. Батечко вже два роки на нього надивитись не може, носиться з ним, як з писаною торбою. 

- Його можна зрозуміти, - сказав Ярослав. – Син для чоловіка – це святе. 

- Авжеж, - сказала Предслава, хоч її міміка говорила протилежне.  

- Батьків не обирають, - сказав Роман, граючись ножем.  

Серед присутніх Роман краще всіх розумів її емоції та бажання. Але він ще не вирішив, як має поводитись з донькою Рюрика. 

- Знаєте, моя мати була гарною жінкою, - сказала Предслава. – Вона була горда і норовлива, як годиться бути половчанкам. Але для її батька і мого батька вона була лише товаром. Її батько обіцяв моєму батечку, що вона народить йому чимало синів. Продав її, як породисту кобилу. Але матінка народила батечку трьох дочок. Вона знала, за віруванням предків, що благословенна, як жінка. Але вона виявилась проклятою, як дружина. Батьки часто сварились. Мати ніколи не мовчала батечку. То було справжнє пекло.  

- Ваша матінка померла від хвороби, наскільки мені відомо, - сказав Ярослав. 

- Мати хотіла вбити батька. Одного разу вона прийшла до нього з ножем, - сказала Предслава спостерігаючи на тим, як ножем грається Роман. – Їй заламали руки два кремезні батькові охоронці. Матінку ув’язнили в одній з кімнат будинку. Їй приносили їжу та воду. Але вона вирішила померти. Вона заморила себе голодом, щоб показати батечку, що її життя належить їй, а не йому. 

- Ваша матінка була мужньою жінкою, - сказав Всеволод.  

- Наші батьки теж жили погано, - сказав Роман, щоб дати їй зрозуміти, що вона тут не одна така. – Батько дому не тримався. Мати його гризла. Вони ніколи не любили одне одного. І якби батечко не помер від ран, хто його знає чим би закінчився їхній шлюб.   

- Та як ти смієш? – вскипіла Агнеса. 

- А хіба це велика таємниця? – сказав Роман. 

- Давайте змінимо тему, - запропонував Ярослав. – Я чув галицький князь Ярослав одружитись збирається на своїй Насті. Дружину з дітьми він прогнав. Настя йому сина народила. Так що наміри у Ярослава самі серйозні. 

- Але ж ця його Настя половецького роду, - сказала Агнеса свердлячи очима Предславу. – Чагрів ніхто в Галичі не любить, хоч вони хрещені та дуже заможні. Як таке допустять галицькі бояри? Це ж ганьба. 

- Ярослав мудрий чоловік, викрутиться, - сказав Ярослав. – Він чимало добра зробив для Галича. Невже йому й розслабитись не дадуть? 

- В Галичі сильна боярська рада, - сказав Всеволод. 

- Так отож, - сказала Агнеса. – Грається з вогнем князь Ярослав. Неможна так поводитись з законною дружиною. Люд в Галичі не менше мого знає порядки. Ярослав привів в дім коханку, завів байстрюка, прогнав дружину з дітьми, тепер одружитись на ній збирається. Навіщо? Щоб дати своєму байстрюку законні права? Він зовсім здурів на старості літ? 

- Та що, для чоловіка, тих сорок років, - сказав Ярослав. 

- А дружина, діти? – поцікавилась Агнеса. 

- Я розумію твоє обурення, - як завжди, дипломатично, сказав Ярослав. – Однак іноді в політику вриваються почуття. 

- До чого тут почуття? – сказала Агнеса. – В нього перед дружиною є обов’язки, які не обмежуються самим лише ліжком. Лиш діти Ольги мають законні права на Галицький стіл. І Ольга мала повне право всю душу витрясти із Ярослава, але забезпечити їм право спадкування батьківської вотчини. Галицькі бояри на її боці. Люд на її боці. А вона втекла, дурепа. 

- І саме тому ми з тобою партнери, - вчепивши милу посмішку сказав Ярослав. 

- Я за своїх дітей горлянку будь-кому перегризу, - також вчепивши посмішку сказала Агнеса на мить глянувши на Предславу, – тому й не розумію Ольгу.  

- Давайте змінимо тему, - запропонував Роман. – Можливо Предслава хоче нас щось спитати… 

- Я сам розберусь, - тихенько сказав йому Всеволод. 

- Та не розберешся, - тихенько сказав йому Роман. – Я ж тебе знаю. Сидимо тут, як не рідні, - в голос продовжив він. – Такі всі офіційні. Предслава ще подумає, що ми кожен вечір обговорюємо особисте життя князя Ярослава.  

- Мій батечко теж цікавиться новинами з Галича, - сказала Предслава. – Тому я розумію вашу цікавість. 

- Всім цікаво, чи викрутиться князь Ярослав? - сказав Ярослав, мимовільно захищаючи свого тезку. 

- Так, звісно, - намагаючись бути невимушеною сказала Предслава. 

- Можливо до вас теж діставались новини з Волині? Вам напевно цікаво, що правда, що ні? – поцікавився Роман намагаючись завести з Предславою справді невимушену розмову. 

Характерно, що він це робив без зайвої думки і навіть з думкою про брата. Роман думав, що робить добру справу. Але, ні Всеволод, ні Ярослав так не вважали. Завжди уважний Ярослав не міг не помітити, що Предслава й так частіше дивиться на Романа, ніж на Всеволода. 

- Я чула… дещо, - переживаючи, як це виглядає збоку сказала Предслава. 

- Дещо це що? – з прихованою байдужістю сказав Роман. – Тут всі свої. Не варто соромитись. Мене ви можете спитати про що завгодно, коли боїтеся питати інших. Я людина відкрита… 

- Про що завгодно? – недовірливо глянувши на нього сказала Предслава. 

- Так, - сказав Роман. – Що ж, давайте допоможу. Кажуть, я сам не знаю, що якийсь волинський князь, здається звуть його Роман, дуже ласий до жінок… 

- Не те слово, - сказав Всеволод. 

- Правда?! – розігруючи здивування, сказав Роман. – Боже ж мій, як я буду жити далі? Хто ж за мене піде? Мабуть до кінця життя доведеться женихатись до дівчат. Просто кошмар якийсь. 

Дивлячись на Романа Предслава вперше всміхнулась за весь вечір. 

- Кажуть, я не знаю чи це правда, - намагаючись думати про Романа краще, ніж він є, сказала Предслава, - що ви змінюєте жінок ледь не кожної ночі. 

- А іноді і по три за ніч, - додав Всеволод. – Ай! - раптом скрикнув Всеволод. 

- Боже, що з моїм братом? - розігруючи занепокоєння сказав Роман. 

- Ай! - знову скрикнув Всеволод. 

- Може це така хвороба? – сказав Роман. 

- Ай! – скрикнув Всеволод. – Припини щіпатися, придурок! Боляче ж. 

- Правда? – сказав Роман і знову ущіпнув його. 

- Ай! – скрикнув Всеволод. – Ну все. Ось тобі. 

Хвилину за столом була цілковита тиша. 

- Це, щоб ви розуміли, він мені на ногу наступив, - пояснив Роман. – Боляче, страшно. 

Дивлячись на них Предслава широко всміхалась. 

- Годі бавитись, як малі діти, - сказав Ярослав. 

- Що ви, дядечку, як можна? – сказав Роман. – Ми сидимо тут такі чемнюточки, - сказав він і пнув Всеволода ліктем під ребра. – Правда, Всеволоде? 

- І ось так все життя, - пояснив Предславі Всеволод. 

- Бідолашний, - поспівчувала йому вона. – Але ж Роман… - перевела вона розмову на те, що її справді цікавило. 

- А що Роман? – сказав Роман. – Я люблю жінок і не збираюсь це приховувати. 

- Але ж гріх так любити жінок, - сказала вона. 

- Хто вам таке сказав? – Роман зробив вигляд ніби справді не знає, хто міг їй таке сказати. 

- Піп в церкві, - сказав Всеволод. – Він нам теж казав, пам’ятаєш? Не вбий, не вкради, не займайся перелюбом по кутках… 

- Не заздри, - в тон йому сказав Роман.  

- Та кому ти треба? - сказав Всеволод. 

- Ви припините блазнювати, чи ні? – суворо поцікавилась в них Агнеса.  

- Що ви, матінко, ми тільки почали, - сказав Роман. – І взагалі, чого це Соломону можна, а мені, ні? Він жодної спідниці не пропускав і після цього – великий цар. А я, що йду по стопам Соломона, - хтивий пройдисвіт. Ми, або з ним разом хтиві пройдисвіти, або я теж великий цар, і нема чого на мене тут наклепи зводити. 

Предслава вже давно дивилась виключно на Романа, та його блазнювання. Він змушував її посміхатись, вільно говорив про власні гріхи і навіть надавав їм певного шарму. Ярославу такий порядок речей не подобався зовсім.  

- Слухай ти, Соломон, - сказав Ярослав, - вийди з-за столу. Негайно.  

- А хіба я вам заважаю? – вкотре зробив невинні оченята Роман. 

- Заважаєш, - сказав Всеволод. 

- Ну що ж, добре, - сказав Роман підводячись з-за столу. – Я піду, якщо я вам двом заважаю мовчати, - сказав він дивлячись на Всеволода і Предславу. 

- Він завжди такий? – поцікавилась у Всеволода Предслава, коли Роман пішов. 

- Майже, - сказав Всеволод. 

Такий мій князь Роман.

Естафету передаю V.M.E. RTY