Флешмоб "Знайомство". Передаю свою естафету...

Привіт усім, мої любі!

Ось і до мене дійшла черга взяти участь у флешмобі «Знайомство» від Вікторії Задорської. Велика подяка тобі за таку цікавинку!❤

А прийняла виклик від чудової Еми Ноель. Дякую за можливість прийняти участь!❤

Умови досить прості - потрібно викласти у блозі уривок із сценою знайомства героїв будь-якої Вашої книги і передати естафету двом наступним учасникам.

Свою естафету передаю двом чудовим колегам: Устині Цаль та Кетрін Вайт. Приєднюйтесь!)

Отже, давайте згадаємо як все починалось у героїв книги «Все одно ти будеш мій»?

Поїхали, знайомство Дейва і Аніки:

***

POV Dave

Ми сиділи за столом та говорили про минуле. Це було дуже нудно і я вже готовий був йти у свою нову кімнату, аж тут почувся дзвінкий дівчачий голос:

- Доброго вечора всім!

Я підняв очі й зразу завмер. Перед нами стояла молода незнайома дівчина. Я ніколи не бачив дівчини вродливіше. Довге густе темне волосся злегка накручене, виразні очі, підкреслені акуратними стрілками й спокусливі губи, намальовані червоною помадою. Вона була вдягнена у чорному топі та коротких, такого ж кольору, шортах, які ледь-ледь прикривали її довгі стрункі ноги. У неї шикарна фігура…

Нічого собі... І це їхня донька?

- Ані, нарешті ти вже тут, - почав говорити містер Айлен, - Знайомтесь, моя донька Аніка.

Мої батьки зразу встали з місць і почали розглядати Аніку. Я теж встав зі столу і підійшов ближче, щоб познайомитись. Я передумав йти нагору, адже як я тільки що зрозумів, вечір лише починається.

POV Annika

Коли тато мене представив, я почала розглядати наших гостей, перший до мене заговорив містер Паркер.

- Дуже приємно познайомитись, я Роберт Паркер.

- Взаємно, я Аніка. Потім підійшла місіс Паркер.

- Отже, ти Аніка, так? Я Емілі Паркер.

- Приємно познайомитись, місіс Паркер, — ввічливо відповіла я.

На ці слова Емілі мило посміхнулась. Здається, я їй сподобалась, всупереч моєму вигляду. Потім я побачила красивого, молодого хлопця. О Боже, який він красивий. Особливо, його очі. Вони були якогось неприродного сірого кольору і від них йшов ще більший блиск, коли світилась лампа у нашій вітальні. Він одягнений у костюм з білою сорочкою і метеликом.

Обожнюю хлопців у таких костюмах.

Він підійшов до мене, взяв мою руку і поцілувавши її, сказав:

- Я, Дейв Паркер, міс Айлен. Цілий вечір хотів познайомитись з тобою, — сказав він з посмішкою на обличчі, а після цього став розглядати мене з ніг до голови.

Так це їхній син… О мій Бог, за що це мені?

Від його погляду у мене з'явились мурашки й одразу стало жарко. У вітальні потрібно відчинити вікно… Ніколи такого ще не відчувала. Все-таки, треба було переодягтись, а то я виглядаю дуже відверто. Тепер зрозуміло, чому він своїм поглядом просто "спалює" мене.

- Я Аніка. І я теж рада знайомству, Дейв, — нарешті відповіла я, на що він мені підморгнув.

Дейв дуже красивий, навіть дуже-дуже! Стоп, я ж це вже говорила. Чому я думаю про це вже вдруге за цю хвилину?

Ані, цей хлопець погано на тебе впливає.

Він блондин, який має густу шевелюру і як тільки він провів рукою по своєму волоссю, я забула як дихати. Цей хлопець досить високий і, скоріше за все, він є дуже популярним серед дівчаток. От прямо відчуваю це...

Аніка, ти думаєш зараз не про те, що треба. Перестань!

- Ну, що ж, прошу сідати за стіл, адже вечір ще не закінчений! - сказав мій тато і ми сіли за стіл.

Я сіла біля мами й біля Дейва.

Як пахне його одеколон, це ж божественний запах. Чорт, Аніка!...