Флешмоб "Знайомство героїв"(16+). Передаю естафету

Вікторія Задорська придумала класний флешмоб, в рамках якого автори виставляють сцену першого знайомства головних героїв. Я отримала аж дві естафети від Віолетти Євтушенко і Татки.

Естафету передаю Анні-Марії та Остапу Соколюку.

Отож, друзі, давайте разом пригадаємо, а хто ще не читав, має можливість трішки зазирнути крізь завісу, як познайомились головні герої "Одержимості". Мені інколи здається, що читачі більше хвилювались за стосунки героїв, аніж за саме, власне, детективне розслідування) Тож, поїхали!

"Добре, ще одна склянка. Цього разу розтягну її на довше. Я розвернулась спиною до барної стійки, щоб краще роздивитись відвідувачів «Бідону». Всі столики зайняті, що ж, типово для суботи. Мій погляд ковзав від однієї компанії до іншої. Здебільшого молодь, яка святкує закінчення літа й налаштовується на черговий навчальний семестр. Ех, де ж ті часи, роки пролетіли надто швидко.

Раптом мій  погляд зупинився на чоловікові, який сидів за найменшим столиком в самісінькому куті. Він був сам, на столі стояла майже повна пляшка пива і склянка з чимось міцнішим. Чоловік щось пильно розглядав у своєму телефоні. Нічого особливого – високий, міцний, обличчя не надто молоде, йому десь більше сорока. Над яскравими блакитними очима здіймалось світле волосся, та, схоже, він не дуже переймається своєю зовнішністю. Одягнений у чорну футболку і темні джинси, він видавався простаком, та щось в його обличчі притягувало мене.

Він точно був звичайним завсідником таких місць. У ньому не відчувалось напруги, навпаки, очевидно, атмосфера цього бару йому подобалась. Не знаю, скільки я так його розглядала, та раптом він підвів очі і глянув прямісінько на мене. Чорт, я миттю відвернулась і відчула, як щоки наливаються присоромленим рум’янцем, та алкоголь в крові додавав зухвалості. Я знову поглянула на нього, він злегка усміхнувся і підняв склянку. Я зробила так само. Будьмо.

Все, пора звідси звалювати. Я поставила допитий келих, кинула двадцятку на стіл і, не чекаючи решти, рушила до виходу. Зрівнявшись зі столиком, де ще хвилину тому сидів незнайомець, помітила, що чоловік вже пішов. Що ж, тим краще.

Прохолодний вітерець змусив мене вище підняти комір косухи. Я чимскоріш викликала таксі, та у суботній вечір на машину можна чекати дуже довго. Зайти всередину чи почекати надворі? Все ж я вирішила втекти на задвірок бару і викурити, клянусь, останню на сьогодні цигарку. Задній двір «Бідону» був типовим заднім двором кожного подібного місця – безліч сміттєвих баків, пожежна драбина і порожні пивні пляшки скрізь, куди не кинь оком. Я стала біля невеличкого парапету, проте залазити на нього не наважилась. Випите сьогодні почало даватись в знаки, і картинка перед очима злегка крутилась. Дістала сигарету і, нервово постукуючи по кишенях, зрозуміла, що запальничку забула всередині. Бляха, а так не хочеться повертатись. На щастя за ріг завернула чиясь постать і зупинилась, аби, о слава небесам, покурити.

– Хей, – крикнула я і помахала рукою з сигаретою, – можна позичити вашу запальничку?

Постать неспішно рушила у мій бік. Я одразу впізнала чоловіка, якого нещодавно так безсоромно розглядала в барі. Гарний збіг. Він підійшов майже впритул і підніс запаленого сірника.

Не знаю, що на мене в ту найшло, та я так і застигла, мов, паралізоване від зміїного погляду, кроленя. Чоловік дивився прямісінько у вічі, і я, не замислюючись, його поцілувала, подумки лаючи себе за такий необдуманий вчинок. Він одразу ж відповів. Його губи були такими приємними на смак, відчувався гіркуватий присмак сигарет, який змішувався з чимось терпким і надто солодким, здається, з самбукою. Його руки міцно обхопили мою талію і притиснули до себе. Я нетерпляче вп’ялась долонями в його густе волосся, а тоді спустилась нижче – на щоках колюча щетина. Чорт, як же це сексуально. Ми важко дихали і вивчали один одного міцними, проте обережними, дотиками. Чоловік ще дужче обхопив мене і легким рухом посадив на парапет за моєю спиною. Я відчула, як всередині замлоїло. Серце гупало нестримно, а жар від його губ розходився по всьому тілу.

Його руки розстібали замок куртки, швидко проникаючи під футболку. Я, зовсім втративши контроль над собою, обхопила його стегна ногами і міцно притисла до себе. Чоловік ледь чутно застогнав і ще з більшою силою уп’явся в мої губи. Тоді ковзнув на шию. Я відчула його гарячий подих на тонкій шкірі й мало не знепритомніла. А потім він різко зупинився. Важко дихаючи, чоловік притулився спітнілим чолом до мого лобу і злегка всміхнувся.

Чорт, що він робить, чому зупинився? Я вже мало не благала продовження. Та він раптом відсторонився.

– Вибач, – важко дихаючи, промовив незнайомець, – це зовсім не в моїх правилах. – Він знову подивився прямісінько в очі, і хоч як я прагнула запротестувати, та від його погляду я втратила дар мови.

Що мені сказати, що я теж цього не робила раніше? Та це не так – робила і не раз. Тому я просто мовчала. Тоді дістала сигарету і знову згадала, що не маю запальнички. Дежавю. Чоловік вдруге підніс сірника. Я підкурила і кивнула на знак подяки."

Ех, скільки ж всього минуло з того часу, аж захотілось перечитати "Одержимість" !