Автор і його персонаж. Я часто отримую запитання, де ж пролягає грань між мною і моєю книжковою героїнею. Тож, сьогодні розповім вам невеличку історію. Тут ще, напевне, ніхто не ділився таким особистим, але ж, чорт забирай, я вже й так впустила вас в свою душу. Бо ж, чи не найвідвертішим є дозволити комусь прочитати свою книгу, свої думки?
Ця історія аж ніяк не про ту саму класичну невпевнену в собі дівчинку, обділену любов’ю і турботою, яку не помічали у школі, яка залишалась в тіні власних комплексів, аж поки... Ні, ця історія не про мене. Ще у підлітковому віці я була однією із найпопулярніших дівчат у школі, мала багато залицяльників, зустрічалась із старшим хлопцем й обожнювала вечірки. Я завжди була в собі впевнена, ніколи не боялась відстоювати власні переконання. Дякуючи моїм батькам, я ще з юності понад усе цінувала право на самовираження і люто ненавиділа й відкидала будь-які рамки чи шаблони.
В гімназії я вчилась майже на відмінно, що, все ж, не завадило керівництву мене звідти вигнати і частину одинадцятого класу я навчалась у звичайній школі. Я завжди вважала себе бунтаркою. Весела дівчина, яка нічим особливо не переймалась, яка намагалась взяти від життя максимум веселощів. Нескінченні вечірки, побачення й розставання. Так минав рік за роком.
Останній чіткий безтурботний спогад – ніч, я мчу на спортивному байку по пустому місту. Тоді я вперше так чітко відчула, яка дійсно свобода на смак. Коли ти вільний проживати кожен день так, як тобі того хочеться. Коли твоїм волоссям грається вітер й важко вдихнути через неймовірну швидкість. Коли посеред ночі ти можеш лежати на пагорбі далеко за містом й милуватись зорепадом. Коли можеш танцювати до ранку й харчуватись тиждень лише вином і їжею з доставки, геть не переймаючись фігурою. Тоді я була по-справжньому вільна.
А далі історія різко змінює хід. Так чітко пам’ятаю той спекотний липневий ранок. То був мій 22-ий день народження. До Львова з’їхались мої друзі й ми планували влаштувати круту тусовку. Пам’ятаю, як з подругою пішли вибирати сукню, як раптом задзвонив телефон. (Пишу, а руки тремтять, як того дня). Тоді я дізналась, що в мій день народження померла моя двоюрідна сестра - успішна, 25-річна дівчина, яка готувалась до власного весілля і ніщо не віщувало біди. Вона померла від раптового серцевого нападу. Здається, до того моменту я й не задумувалась про смерть, я була впевнена, що це те, що стається з іншими людьми, незнайомими, які нічого для мене не означають. Та в той день моє життя змінилось назавжди.
За кілька місяців я вперше дізналась, що таке панічні атаки. В далекому 2013 вони ще не були мейнстрімом, тож кожного разу я була чітко впевнена, що помираю. Я не могла знаходитись в людних місцях, починала задихатись і ніби втрачати свідомість. Десь тоді зародилась моя іпохондрія і страх раптової смерті.
В пошуках порятунку я відкрила для себе йогу та медитацію. І це дійсно був крутий період цілковитої гармонії, відкриття власних горизонтів, спокою і любові. Тоді ж я побувала на Шрі-Ланці, що ще дужче закріпило мене в моїх тодішніх переконаннях. Так минув рік, а тоді всередині щось перегоріло, я відчула, як той внутрішній стержень, який завжди давав мені сили, переламався.
Тоді почався найтемніший період мого життя. Багато алкоголю, затяжні депресії, коли днями лежиш у ліжку, ридаючи і не бажаючи жити. Періоди хандри змінювались припливами шаленої енергії, коли я пила, тусувалась до світанку і знову пила. Та це «свято життя» також не тривало довго і врешті я скотилась в найскладнішу фазу – глибоку, затяжну депресію. Я перестала спілкуватись зі всіма друзями, видалила сторінки в соцмережах. З дому виходила лише на роботу, а весь вільний час проводила в чотирьох стінах, невимовно страждаючи. Десь в той самий час я дізналась, що один із найближчих моїх друзів захворів на рак.
Так минуло півроку і я завагітніла. Депресія трохи відступила, але всередині почали зароджуватись якісь нездорові думки і фобії, яким я спочатку не надавала великого значення. А тоді, в один момент, я зрозуміла, що до нудоти боюсь сісти в авто, що найменша згадка про хворобу чи смерть доводить мене до істерики. Тоді я все списувала на післяпологову депресію. Аж поки одного вечора, вперед день хрещення мого сина я дізналась, що друг помер від лейкемії. Ця подія стала переломним моментом. В мене розвинулась серйозна канцерофобія, напади безпідставної тривоги супроводжували мене цілодобово. Я не пам’ятаю дня, коли б я не ридала у ванній, заглушуючи плач водою з-під крану.
Та якось перед сном я пригадала давню забавку - вигадувати цікаві історії, ніби проживаєш альтернативне життя. Це завжди мене відволікало. Так в моїй уяві народилась «Одержимість». Згодом мені захотілось її записати і кожного дня, коли син засинав, я занотовувала шматочки історії в замітках телефону. Моя «Одержимість» стала реальною і я зрозуміла, що саме письмо допомагає мені долати всі внутрішні драми, нескінченні фобії і страхи. Пам’ятаю, коли я зрозуміла, що вперше мені не хочеться плакати, що я чимось горю, а не згораю до тла з дня в день, відроджуючись, аби знову згоріти. Це був чистий кайф. Я писала, тремтячи всім тілом, серце калатало, я переживала кожну емоцію моїх героїв, їхні почуття, їхню пристрасть. Я страждала разом з ними, але це було інакше страждання, цілюще. Тож, сміливо можу сказати, що мої книги мене врятували, й, зрештою, рятують досі.
Така от сумбурна, не надто позитивна історія. Не знаю, чи цікаво вам було читати такий формат блогу, та, надіюсь, я відповіла на питання, чи моя книжкова Вікторія - це, власне, я. Спочатку я називала її своїм альтерего, а тепер мені здається, в ній я сама. Якщо хочете ще щось запитати, я, як завжди, з відкритим серцем готова до спілкування)
Доступ до цього твору мають тільки зареєстровані користувачі
Реєструючись на порталі Букнет, я підтверджую, що ознайомлений з Угоди користувача і згоден з нею.
23 коментаря
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЦе дуже ...сміливо,писати такі особисті речі.)
Але Ви в коментарях завжди були відкритою і щирою) Мабуть,тому я не дуже здивована))
Якщо Ваші книги -Ваш лікар,це чудово! Але гарного психотерапевта все ж таки пошукайте.
Я виходила з такого стану медикаментозно.Ніякі балачки з психологом на допомагали.
Нажаль,ні малювати,ні писати ,ні співати не почала.))) Мабуть,у моєї депресії була інша ціль)
Тож,бажаю Вам здоров'я,міцного сну і .. гармонії з зовнішнім світом!)) А ще...писати, Вам для здоров'я і спокою, а нам на радість))
Дякую вам! Мені шкода, що насправді так багато людей проходить через подібні стани. Я рада, що вам вдалось його подолати. Зараз я добре почуваюсь, не знаю чи надовго, це вперше за кілька останніх років, але з’явилась якась гармонія всередині. Дякую вам за підтримку)
Як же Ви гарно пишете!!! Так легко, невимушено, та, водночас, глибоко, зворушливо...... Вас можна читати безперервно, знаєте? ВИ теж зцілюєте, Ви знали???)))
Ваша " Одержимість" , стала заспокійливими на ніч, уявіть тільки собі?)))
Тепер, тільки після цього откровення я розумію, ЧОМУ на мене, і не тільки, мабуть, на мене, та книга мала такий вплив.........
Дякую Вам))))
Пишіть , ТО Ваше))))
Дякую! Мені надзвичайно приємно читати ваші слова)) надзвичайно радію, що мої книги справляють таке глибоке враження)) Намагатимусь не розчарувати!)
Ви молодчинка що боретесь зі своєю проблемою, і явно потрібно чияв підтримка, не варто боятись людей які у цьому допомагають. Потрібно навчитись внутрішньо сприймати все по іншому, і жити заради себе та сімї. Сама знаю що творчі люди інші, і хочу вам порадити почати малювати) це дуже хороша терапія. Спробуйте відвідати курси з малювання.
Дякую вам величезне) я ходила до психолога, але результатом залишилась незадоволена. Думаю, просто не моя людина. А на рахунок малювання, то в мене мама художниця, а мені це вміння геть не передалось) Мій дзен – прибирання, відразу заспокоює, але ефект короткотривалий)
Ого...скільки ж всього Вам прийшлось пережити...
Щира вдячність за те, що поділились таким особистим-особистим! До сьогодні я захоплювалась Вами, як письменницею...мені завжди приємно обговорити з Вами черговий розділ книги. Ще більш приємно, що ми іноді обмінюємось особистим досвідом з приводу багатьох моментів.
Однак тепер я по-справжньому захоплююсь Вами, як людиною. Читаючи написане, я ніби разом з Вами пройшла екскурс у Ваше життя. Відчувалось, як же кайфово Вам жилось...Вас ніхто особливо не обмежував і то була насолода життям в чистому вигляді...аж то того злощасного дня...і шкода, що цей день за іронією долі, це Ваш День Народження...
Часто, високо літаючи, дуже боляче втрачати висоту, особливо так різко, коли падаєш стрімко вниз і, здається, ніщо не зможе врятувати.
На щастя, Ви знайшли свій порятунок...це Ваші книги.
Жаль, що Вам довелось все це пережити, жаль, що такі трагічні події і страшні періоди життя стали поштовхом та натхненням, але Ваша щирість відчувається в кожному слові і, мабуть без усього цього, Ви б не стали тим, ким є...
Події в нашому житті роблять нас тими ким ми є...Не зупиняйтесь! Пишіть! Це 100-відсотково Ваше...
))) чекаю на сьогоднішній розділ....
Солодкого і тривалого сну Вашій мотивації)))
Не знаю, чи вас втішить, але усі творчі люди трохи "схиблені" в хорошому сенсі цього слова, інакше у них не виходило б стільки геніальних творів. Взяти навіть біографії деяких класиків, то майже у кожного є свої "скелети у шафі". Якщо депресії у легкій формі, то письменництво дійсно допомагає "горіти, а не згорати", як ви вдало висловилися. Та у важких формах з ПА все ж таки дійсно без спеціаліста не обійтись, хоча б заради сина. Тому, що коли книги більше не допомагатимуть, в першу чергу від ваших розладів страждатиме саме він. Кажу вам це як мати двох дітей, від яких колись почула слова: "Мамо, не поводься так дивно, бо ми нервуємо і нам страшно". Бажаю вам подолати усі ці негативні явища у своєму житті та жити в позитиві, більш спокійніше та по-філософськи ставлячись до таких явищ як смерть та хвороби. На все Божа воля й немає жодного сенсу постійно хвилюватися через те, що ми не в змозі ніяк змінити, й цим самим отруювати своє теперішнє життя.
Дякую вам за вашу відповідь. Я навіть не очікувала, що зустріну тут так багато людей з подібними проблемами. Дякую за вашу пораду, зараз я в нормі, та якщо ті стани повернуться, буду боротись з ними радикальніше. Приблизно рік тому я проходила курс в психолога, але результати мене не дуже задовільнили, хоча, звісно, на деякі речі я поглянула інакше.
Що вам скажу, з тривожним розладом і ПА знайома, як ніхто інший, і чесно кажучи книги - це ілюзія рятунку. А пишу я давно та я свої псих. проблеми не один рік, звикаючи до них й боячись діяти. Але з роками всі симптоми загострюються, і може прийти час, коли ніякі книги не допоможуть. Тому, не зволікайте! Зверніться до спеціалістів, спершу до психіатра (він назначить ліки, які стабілізують нервову систему) , а потім і до психотерапевта (який проведе курс терапії, який по-справжньому допоможе). Повірте, я знаюпро що говорю! Тут самому боротися не вийде. Я дуже довго розуміла це, і від моменту, коои отримала телефлн спеціаліста, до моментуеоли подзвонила йому минув не один місяць, бо звертатися до таких лікарів страшно і весь час здається, що це ж не зубний біль, саме мине. Але воно не мине.
Дуже вам дякую за таку детальну відповідь. Я також звернулась до профі (як свідчили відгуки), дехто зі знайомих ходив і вона допомогла. Припускаю, вона просто не вміла працювати з ГТР. Теж давала домашні завдання, але корінь проблеми вона бачила в сім’ї, ми постійно розбирали це питання, що в результаті не дуже допомогло. Дякую, я прислухалась до ваших слів. Дуже рада, що ви отримали такий позитивний досвід.
Дякую....Найвища грань почесті-коли тобі довіряють Правду.
Ваша історія надихає не опускати руки,не зупинятися на досягнутому,і ніколи не здаватися.
Ви дуже сильна жінка,і я безмежно рада,що Ви знайшли правильний,і потрібний саме Вам,напрямок втілення Вашої сили та енергії!
Щиро бажаю Вам величезного жіночого щастя ,і нескінченного надхнення!!!
Пишіть не зупиняйтесь! То дійсно у Вас виходить дуже класно,і так по справжньому....
Це ви мене надихаєте розкриватись і змінюватись, я давно не відчувала такої неймовірної підтримки. Дякую!
Сльози проступили на очах, до горла підкотився гіркий клубок) я емпат, і нічого з цим не вдієш))) хотілося плакати і кричати))
Вікторіє, я пишаюся Вами) Ви неймовірно талановита, гарна, розумна і надзвичайно сильна дівчина, а найбільше - щира, відважна й смілива)
Багато письменників в якомусь своєму творі натякають, змальовують себе, свій біль, фобії) ніби оголяються перед публікою, але завуальовано, через призму мистецтва літератури) А Ви пішли далі - мали сміливість повністю відкрити свої рани, показали себе всю, таку як є, на широкий загал))) Ви ДОВІРИЛИСЬ нам, довірили своє найпотаємніше))) Є в цьому і інший позитивний аспект - це говорить про те, що Ваша душа зцілюється (це а ля групова терапія) або вже майже зцілилася (якщо Ви можете подивитись своєму страху в очі, назвати його, прожити на папері, то він переходить в минуле, в таке, про що можна згадувати без сомато- вегетативних проявів))) Ви фантастична жінка, правдива, чесна))) я схиляю голову перед людьми з такими рисами)) В захопленні перечитала той крик душі, співпереживаючи його) це було так боляче- зворушливо, так інтимно, так відверто і хоробро водночас))) Ви мене підкорили)))
А я не перестаю захоплюватись вашими повідомленнями, вони такі емоційні й щирі, дякую вам! Я також емпат, раніше не розуміла, що таке зі мною відбувається. Так само плачу, коли чую про людські страждання і трагедії. Були періоди, коли хотілось покинути все і полетіти десь в Азію волонтером.
Так, останні кілька місяців відчуваю, що фобії почали відступати, хоч і не повністю, але з такою підтримкою я точно впораюсь)
Ви дуже сильна, якщо змогли це все пережити і поділитися цим досвідом отак назагал. Хоч такого не пережила, але трохи вас розумію - у найтемніші дні мене теж саме письмо рятує.
Можливо, ця ваша розповідь і, тим паче, ваші книги стануть для когось втішанням і порятунком у складні часи! І головне, що ви знайшли свій рецепт виходу із криз)
Я дуже на це надіюсь. Якщо мої книги зможуть розрадити хоча б одну людину в такій складній ситуації, значить все не дарма) дякую вам!
А який у вас був мотоцикл?
То байк мого тодішнього друга, спортивний Сузукі, точно модель не знаю.
Чим більше про вас читаю
Вікторія ,тим більше вами захоплююсь У вашій історії видно, що ви провели ВЕЛИКУ РОБОТУ НАД СОБОЮ . Ви великий молодець , і дуже сильна, що змогли з цим справитись сама. Хай у вас завжди будуть сили і бажання писати такі чудові історії. А талант у вас Є.
Дякую вам за теплі слова, шкода, що в мене не було так багато підтримки в ті часи, але я неймовірно вдячна, що зараз мене оточують, хоч і віртуально, такі прекрасні люди.
Пам’ятаю твоїй твій вечір першої свободи) коли ми мінялися нижнім одягом))
Ага, бо дехто був в довжелезній спідниці)) це було дуже круто. Але найкрутіше було в Брюховичах дивитись на зорепад Персеїди, от там то я і відчула, що таке байк) тепер це моя мрія)
Вт молодець, що змогли знайти спосіб подолати всі свої труднощі))) Насправді книги, то самовираження, не важливо вже чи бачить їх світ чи ні, чи записані,чи тільки живуть в уяві)) Чесно, ми хоч і не знайомі, та я пишаюся вами і тим, що ви прийшли цей важкий шлях) Бажаю вам більше ніколи не повертатися до того, що було у вашому житті поганого, йдіть вперед з піднятою головою та намагайтеся бачити у всьому позитив)))
Величезне дякую!)
Дякую за вашу історію! Я читала, і прекрасно вас розуміла, бо в мене теж були подібні ситуації в житті - і панічні атаки, і смерть близької людини, і страх захворіти на якусь смертельну хворобу, й депресія... Причому до лікарів не хотіла звертатися, бо психологів на той час у нашому містечку і не було, а до психіатра було йти страшно. Читала різні книги з саморозвитку, психології, багато художньої літератури перечитала. Якось сама викарабкалась з того всього. І дійсно потім відбувся поштовх до серйозного письма.
Дуже красиве прислів’я, запам’ятаю)
Прочитала вашу історію і вона наштовхнула мене на одну думку. Я вже 2 роки борюсь з депресією, спочатку думала що це після пологів, але останнім часом розумію що вже давно не можу вийти з цього стану. Нажаль я не можу вилити свої почуття у щось, як ви виливаєте їх у книги, але я знайшла для себе розраду читаючи захоплюючі історії. "Одержимість" стала першою книгою, яка мене зачіпила настільки що після кожного розділу і ще довго прокручувала слова і вчинки героїв у своїх думках. Дякую що надихаєте до життя вашими книгами і вашою щирістю.
Надіюсь, що ви і я і всі хто в такому ж стані, скоро переможе своїх демонів і будемо насолоджуватися життям.
Мені дуже прикро, що ви переживаєте зараз такий період. Насправді післяпологова депресія може тривати багато років й нашаровувати на себе інші проблеми, що потім виливається у глибокі депресивні стани. Цей портал насправді дуже круте місце для спілкування. З радістю вас підтримаю і, можливо, зможу ще якось допомогти) Якщо матимете потребу, пишіть в соцмережах у приват. Я знаю, як інколи бракує розуміння й багального спілкування.
Я думаю, є ще в тобі той стержень, просто ти його не хочеш помічати. Я, наприклад, його бачу. Сміливості так точно в тобі вистачає)) Особисто мене завжди захоплювали такі жінки, можливо через те що самій інколи не вистачало тієї впевненості.
Молодець, що ділишся своєю історією, я рада, що ти знайшла ту саму справу, яка дійсно допомагає. Сподіваюсь і далі читати твої книги❤️
Дякую тобі велике за ці слова! Ти й не уявляєш, як мені приємно їх чути)
Ви надзвичайно сильна і смілива людина. Захоплююсь вашою щирістю.
Щиро вам дякую. Мене неймовірно надихає захоплення і емоції читачів, дякую, що ділитесь ними. Я намагатимусь не розчарувати)
Дякую за таку відвертість. Рідко коментую блоги, але тут просто не можу змовчати. У мене та сама проблема зі страхами і панічними атаками. Особливо боюсь читати, коли помирають молоді люди від таких хворіб... У моєї найкращої подруги якось помер молодший брат від раку. Вони так довго боролись за його життя та все марно. Це стало для нас шоком. А ми тоді були лише у десятому класі...
Просто коли усвідомлюєш, що це залежить не від тебе - стає ще страшніше. Оця невідомість, що буде далі, лякає не по-дитячому. Досі згадую той день і хочеться плакати. Мої рідні завжди наголошують: "Не думай про таке - думки матеріалізуються". Я це чудово розумію, але ніяк не можу повністю "викинути" ці страшні випадки із мого життя. Добре, що книги і навчання трохи відволікають від них)
Ви дуже добре зробили, що розповіли про це. Про таке не варто мовчати...
Я знаю, як лякають ці слова про «думки матеріалізуються». Свариш себе, а тих думок хіба більше стає, інколи воно мене аж до сліз доводить. Я, до речі, відвідувала психолога, але не дуже допомогло. Та головне, з цим потрібно боротись, такі стани з часом тільки загострюються. Бажаю вам позбутись своїх страхів, бо насправді від них життя втрачає барви.
Дякую за розуміння і підтримку)
Треба мати неабияку сміливість, щоб переживши подібні важкі моменти, писати книги, де є і загибель другорядних персонажів, і дуже складні психологічні переживання головних героїв. До речі, емоції в обох книгах передані надзвичайно правдоподібно.
Ви чудово пишете і Ваші книги також допомагають також і багатьом читачам забути про усі свої проблеми та нудну, безлику буденність і поринути у світ неймовірних пригод. Водночас обидві книги доносять до читача актуальні в наш час важливі ідеї.
Обов"язково пишіть іще) Ваша творчість робить цей світ краще)
Мені невимовно приємно читати такі слова! Якби знала, що отримаю так багато віри і підтримки, набагато раніше наважилася б виставити тут свою книгу) Дякую!
... обіймаю
Дякую, що ти мене підтримуєш в непрості моменти мого життя)
Книги мене затягнули з головою. Я захопилася з перших рядків. І відчуття такі, що знаєш що ти читаєш і в одночас не знаєш що буде далі. А ще ця ваша історія...... Нехай ваше натхнення не згорає а розгорається новою силою, даруючи вам внутрішню свободу і радість, а нам бурю емоцій від прочитаного.
Дякую, знаю, що так і буде. Я й подумати не могла, що знайду тут так багато однодумців і близьких за духом людей. Дякую)
Вікторіє, ви така щира! Обернулися до нас, читачів тендітною оголеною душею... Від серця радію, що саме в письменстві Ви знайшли свій порятунок і свою втіху. Не зупиняйтеся! Нехай Ваш біль і Ваші страхи трансформуються у захопливі романи. І нехай вони дарують Вам полегшення, а нам захват! Дякую!!!
Вікторія Івасенко, Як розумію!!!Ніколи не хочеться відкладати те, що дарує наснагу й приносить задоволення)))))
А цікаві твори ще й написані грамотною мовою взагалі відкладати немає бажання))) Досконалості немає меж!!!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати