Кліше про антагоністів

Чудова Тетяна Гудима, що не дає нам деградувати і щораз придумує цікаві вправи цього разу мотивувала мене систематизувати свої уявлення про кліше, якими хочу поділитись з широким загалом))

Отож, антагоністичні кліше. Ви помічали як лиходії з книжок відрізняются від справжніх із життя? Правда ж було б чудово, зустрівши людину відразу зрозуміти що це Лиходієще. Але ніт. Автори в пориві викликати неприязнь грішать поширеними прийомами, які зрештою роблять книжку нудною і  передбачуваною. В описі чоловіка часто густо зустрічається неохайність, порочність яка прямо читається на лобі, товсті губи, погані зуби, недоліки шкіри. Зріст може бути як маленький, худорлявий, цьому типу я даю умовне ім'я -Шнирь. Є ще типаж Хуліган - у нього на обличчі відсутність розуму, яка компенсується грубою фізичною силою(сюди можна віднести тупих генералів, гопників качків, галтівників-садистів). 
Є і типаж арстократичного лиходія - містер Бернз. Тонкий ніс, неприємний голос, тяжіння до насильства і принижень.
У жінок теж є типові кліше. Найпоширеніші - штучна краса, коли описують тюнінг: нарошені вії, силіконові губи і груди. Сексуальна доступнісь. Примхливий голос і відсутність інтелекту теж сюди. Я називаю цей типаж - Лялька. Інший типаж - Долорес Амбридж, псевдодобра стара, з потаємною пристрастю робити капості.
Стерво, ще один поширений типаж. Вона ідеальна, красива, розумна, зла, і холодна.
В своїх творах я намагаюсь уникати подібних шаблонних підходів.

кліше може проявлятися не тільки в описі персонажа, але і в поведінці. Зокрема,як вірно підмітили колеги, це тяжіння лиходіїв до сповіді, або відсутність будь-яких логічних мотивів. 

Для себе відмічу ще такий поширений прийом, як псевдокращийдруг. У головного героя/героїні є близький друг, якому зливаються всі таємниці і проблеми. В кінці роману виявляється, що саме цей друг і є антагоніст. Не дивно, що всю книжку він на крок попереду. Мотив зазвичай якась дрібна дитяча образа.

Інший мотив - кохання всього життя, там капостять із ревнощів.

В першій своїй книжці, «Її ангельські очі», антаггніст жінка типове стерво, що хотіла вбити головну героїню саме з ревнощів. Наділивши антагоністку хитрістю і жорстокістю, я зрозуміла, що писати ще раз в подібному ключі буде нудно. Тому вже в «Скандальному примиренні», мотивом до усунення суперниці стає не кохання, а бажання вирватись з материнської гіперопіки. Тут же з'являється й інший лиходій, поміщик Страшинський, який вчиняє зло не пов'язане з особистою неприязню до моїх героїв, його вчинки з кріпосними продиктовані виключно звичаями того часу.

Ще одна спроба відійти від кліше, антагоніст в «Одруженні ненароком», де персонаж просто заплутався у власній брехні, і намагаючись приховати один проступок чинить все більш огидні речі, переконуючи себе, що раз зобив погане один раз, то назад дороги все одно нема.