Довгий час писала лише уривки. «Чому не я ?» — перша моя книга, яка дуже потребує вашої підтримки.

Анотація:

Після першої студентської вечірки в столиці, завершення якої Ана не пам’ятала, вона прокинулася у незнайомій квартирі... Відтоді її життя змінилося безповоротно — вона закохалася не в того. Бути з тим, хто палко кохає тебе чи з тим, без кого ти не уявляєш свого життя, який навіть не помічає твого існування? Кого обере Ана?

Пролог:

Я стояла на мокрому асфальті зазвичай шумного перехрестя. Навколо не було жодного авто, лише кольорове мерехтіння світлофора нагадувало, що я знаходжуся посередині шосе, на білій лінії дорожньої розмітки.

Я розуміла, що мені потрібно дістатися якогось тротуару, але не могла зрушитися з місця. Здавалося, ніби мої ноги вросли в цей асфальт.

Десь позаду мене роздався пронизливий звук сирени. Я спробувала обернутися, але там не було нічого, крім нерозчинної темряви. Після кількох гудків, сирена вмовкла, натомість з'явився жорсткий гучний голос:

- Ти мусиш зробити вибір. Не обманюй себе! Ти мусиш зробити вибір! Мусиш зробити вибір! Зробити вибір! Вибір...

Цей голос відлунював у моїй голові, витісняючи звідти решту думок. Мене скував страх.

Раптом по обидві сторони від мене зблиснули ліхтарі. Під ними хтось стояв. За декілька митей мої очі призвичаїлися до порції світла і я змогла розгледіти постаті двох хлопців. 

Зліва стояв Даня, в погляді якого я читала палке бажання. Справа, спершись на ліхтарний стовп ліниво стояв Адріан. Він не випромінював нічого крім холодної байдужості, яка чомусь викликала аж ніяк не холодні почуття у відповідь.

Я знову поглянула на Даню, який завжди був поруч, задумавшись про те, скільки болю я завдам йому, якщо піду від нього. Він не витримає цього, він не уявляє собі життя без мене, а я так цього не ціную. Що зі мною не так?

Адріан чітко дав зрозуміти, що йому глибоко плювати на мене. Даня ж... Я бачу, як він обожнює мене й турбується. Чому мені цього недостатньо?

Мої невеселі роздуми перервав визг шин по мокрому асфальту й сліпуче світло фар, яке невпинно стрімко наближалося. Мозок розумів, що треба тікати, але я не зробила свій вибір і ноги не слухалися мене.

- Ана! - відчайдушно крикнув Даня, але я дивилася направо на Адріана, який просто задоволено всміхався і, здавалося, йому геть нема діла до того, що мене зараз зіб'є машина.

Вона була вже зовсім близько. Я інстинктивно дьоргнулася вправо, проте було вже надто пізно. Наступної миті я відчула різкий біль у всіх частинках тіла, який мертво притиснув мене до холодного мокрого асфальту.

Останнє, що я почула перед тим як відключилася моя свідомість, це був веселий злорадний сміх. Я знала, що він належав Адріану...

На цьому кошмар обірвався й Ана прокинулася у гарячих сльозах на очах...

Як вам, дорогі читачі?) Буду вдячна за ваші коментарі та зірочки)
Варто продовжувати історію?)