Письменник, критик, маркетолог. Або, просто слова.

Коли ти берешся за твір, то, певна річ, тебе захоплює ідея. Принаймні так було у мене, з моїм князем Романом. Мене захопила ця історія, хоч фактичного матеріалу про неї є мало. Та й та що є суттево викривлена. Сюжет я обдумувала тричі. І лиш остаточно затвердивши четвертий варіант, я взялась за текст.

Але іноді мені все одно здається, що мій текст живе своїм життям, не дивлячись на те, що я тримаю його в жорстких рамках хронології та житія моїх героїв. Іноді я вірю в потойбіччя, працюючи над текстом. :) 

Але, так себе веду я, як письменник....

І я розумію, що те мало кому цікаво....

Куди цікавіше, коли в гру вступає критик... 

Хай як я не намагатимусь написати свій роман добре. Я розумю, що він не буде ідеальним. Хороший історичний роман взагалі писати важко. Окрім історичнодостовірного сюжету варто враховувати побут, звичаї та традиції. Якщо ви те все не помічаєте, коли читаєте історичний роман, значить твір написаний добре. Мені, в цьому плані, багато в чому подобається Моріс Дрюон і його "Прокляті королі". Окрім того, що там хороший сюжет. Відступами автора від сюжету теж зачитаєшся.

Це вічне бажання тягнутись і тягнутись до досконалості, коли пишеш тексти. Коли передивляєшся діалоги та бракуєш їх одним поглядом. Хоча ще вчора думала, як то круто написано. А виявилось з ранку, що писала взагалі смислову маячню, хай як то вона добре звучала.

Письменник має бути першим критиком власним творам, якщо хоче, коли не буть стати письменником...

І ось, коли, здавалося б всі муки пекла пройдені. На ідею твору чудово ліг сюжет. В сюжетну лінію вплелися герої. І твій внутрішній критик сказав: "А, біс із ним". Ти чекаєш овацій. Зараз, зараз, ще трішки і тебе розірвуть на шмаття видавці. Тобі вручать купу статуеток. Гурти битимуться по між собою за написання саунд-треку для твого твору. А сценаристи бігатимуть до тебе на затвердження адаптованого сценарію. Бо ж продюсер ніяк не допустить, щоб такому автору як ти не сподобалась екранізація твого творіння.... Звісно.... Певна річ.... Не в цьому житті....

На ділі, ти сам в свого твору сценарист, режисер, режисер-монтажу та автор ідеї тізеру.... Взаглі без пафосу... :) Тому що коли це твоє дітище, то як же тут без пафосу? В тобі прокидається маркетолог. Він спеціаліст, великий спеціаліст і нікому не відомий. Тобі доводиться бити навмання. Він же тобі каже, що в тебе така собі озвучка. Треба краще, і краще, і краще... Так, щоб як в Тарантіно, або в Джеймса Кемерона... Але ти розумієш, що витягуєш максимум на провінційне щось, що хоче стати письменником....

І я розумію, що й того мало. Власне творіння мало виносити в розумі та серці. Воно має відбутися в суспільстві. Про нього мають дізнатись люди. Інакше навіщо писати?

А щоб ви зробили заради власного твору?