Юлія Чумаченко

Мене звати Юлія Чумаченко. Мені 30, і я пишу тоді, коли більшість світу спить.
Я створюю казки, фентезі для підлітків і історії, які не мають віку — бо щиро вірю: дорослі теж потребують чогось світлого, іноді навіть більше, ніж діти.
Писати я почала давно, але довгий час не вірила, що це може бути комусь потрібно.
Зараз стою на цьому впевненіше. Бо відчуваю — це моє.
Мої історії приходять до мене у снах або серед ночі.
Вони різні — теплі й тривожні, світлі й темні, іноді болючі, але завжди справжні.
Коли почалася війна і страх став частиною реальності, я сама ховалася у книгах, щоб хоч трохи дихати спокійніше.
Тепер я пишу так, щоб у моїх історіях теж можна було сховатися.
У звичайному житті я працюю кухарем по 16 годин, тому мій час для письма — це ніч.
Тиша. І кілька годин, коли можна бути собою.
Я мрійлива і емоційна.
І я вірю, що скоро війна закінчиться, Україна переможе, і всі повернуться додому.