Юдзіро Ісіда

Людина з обличчям, покритим шрамами, коротко стрижена, з густим волоссям кольору нічного, беззоряного неба, рухалася в темряві крізь болота назустріч черговій бійні; Цілком можливо, що навіть назустріч своїй загибелі. Але йому не звикати, адже він уже не раз дивився смерті в очі та відчував її смердюче дихання. Він, обережно крокував, просуваючись крок за кроком усе далі, вглиб місцевості, що лежить за пагорбами, що увінчували узлісся стародавнього лісу, темрява якого заповнена як древніми чудовиськами, так і тими тварюками, що принесли в цей світ разом з собою Перворідні Боги.

Занадто рано він став сивим. Смерть ненаситне, моторошне створіння, що дихає йому в спину. Проте зараз він знову тут, сидячи на високому стільці біля барної стійки і поглиблюючись у липку рідину, що плескається в склянці. Його рука не втомлюється стискати цю грановану склянку, наповнену віскі. Це ніби повільне самогубство, але водночас виникає відчуття наче він ступив у контакт із раніше невідомим світом. Знову і знову, ковток...